Скріплені Святим Духом апостоли Христові розійшлися по різних країнах і далеких куточках землі, щоб засвітити в серцях людей світло Божої благодаті. Народи, просвічені Словом Божим, пізнавали істину та змінювали своє життя. Багато людей, прийнявши Ісуса Христа, навіть постраждали за Нього.
Сьогодні ми чуємо в Євангельському читанні слова Христа Спасителя: «Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене не достойний. Хто більше, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене не достойний» (Мф. 10:37). Цими словами Ісус Христос повчав, що вічним критерієм спасіння є не прихована любов у серці, а сповідування віри. І багато людей не пожаліли свого життя, поклавши його на вівтар Божої справедливості. Серед великого сонму святих, яких Свята Церква вшановує щодня, є зовсім юні: святі великомученики Пантелеімон Цілитель, Юрій Переможець, Димитрій Мироточивий та святі діви – мучениця Катерина, великомучениці Варвара, Юліанія та ін. Їх можна порівняти зі свіжими чистими квітами, якими прикрашений Храм Небесний, який, як і храм земний, завжди прикрашають живими квітами, бо написано, що мертвому – мертве, а живому – живе. Якщо ми віримо у живого Бога та сповідуємо Його, то приносимо в жертву живу віру, живу молитву і живу жертву, наче квіти до храму. Так і ці святі у розквіті сил пожертвували своїм життям не за батьківщину чи політичну ідею, а заради Ісуса Христа, тому Господь нагородив і нагороджує їх вінцями нетлінними, зодягаючи у славу Божу, яку відібрати не зможе ніхто від них повік.
Упродовж року християни щодня вшановують пам'ять святих, часто чуємо: «Сьогодні мої іменини, бо Свята Церква вшановує Василія Великого, а я - Василь», або «Сьогодні мої іменини, бо я – Тетяна». Але, у часи сьогодення стало модно називати дітей такими іменами, що немає таких святих у Православній Церкві. Батьки часто наполягають саме на тому імені, яке їм сподобалось, хоч я попереджаю, що дитина з т. зв. «екзотичним» іменем почувається у колективі ніяково, особливо коли діти розповідають про своїх небесних покровителів, а вона вдома запитує: «А чому в мене немає покровителя, як в усіх?»
Але сьогодні мова про те, що Церква Христова не конкретизувала імен багатьох святих. Тому що крім великого сонму святих, чиє життя, подвиги і чудеса вона визнала святими, канонізувавши їх, багато християн постраждало за віру Христову таємно, коли про це ніхто не знав або не передав пам'ять про них нащадкам. Але їх прославив Господь. Саме сьогодні - Неділя всіх святих, коли Церква Христова прославляє всіх неоцінених достойно, невизнаних, принаймні, по імені святих. Приміром, ми нічого не знаємо про духовні подвиги перших християн, добрі вчинки тих, хто вже відійшов або ще живе посеред нас, будучи світлом для світу, бо Господь повчав учнів: «Ось так ваше світло хай світить перед людьми, щоби вони, побачивши ваші добрі діла, прославили Отця вашого, що на небі» (Мф. 5:16). Це особливий день, коли вшановують своїх небесних покровителів люди, які носять рідкісні імена і Церква не знає святих з такими іменами.
Святі були не особливими, як Ісус Христос - Богочоловік, а такими ж, як і ми з вами, мали суто людську природу з бажаннями і потребами, багато з них були одруженими і опікувалися сім'ями та родинами. Різниця між ними і нами лише в одному: вони прагнули святості та возлюбили Господа понад усе.
Приклад із життя. У Карфагені в 206 році по Р. Хр. жила жінка на ім'я Перпетуа. У перші часи християнства, коли ідолопоклонники проливали потоками кров людей, котрі сповідували нову віру, було багато таємних прихильників Ісуса Христа, і це було необхідністю, щоб нова релігія вижила і поширилась світом. А були люди, які сповідували віру привселюдно, розуміючи, що за це треба буде постраждати й померти, але вони полюбили Ісуса Христа більше за своє життя. Серед них була й 22-річна Перпетуа, молода, здорова, щаслива і кохана, яка визнала перед усіма: «Я – християнка». Її віддали на муки, постійно повторюючи: «Якщо відречешся, принесеш жертву нашим богам, то повернешся до сім'ї». Вона мужньо терпіла, найбільше їй було боляче, коли до неї підійшов старенький батько і просив: «Дитино, відречися Христа», а потім – чоловік з дворічною дитиною на руках: «Дружино моя кохана, відречися Христа». Вона, знаючи, що за мить її дитина стане сиротою, все ж вирішила: «Ні! Я Ісуса Христа люблю більше і готова постраждати за Нього».
Отакою любов'ю до нашого Господа, дорогі у Христі, повинні бути сповнені наші серця. Якщо сьогодні запитати будь-кого, чи він любить Бога, то відповідь буде однозначна «Так». Але якою є ця любов і чим вимірюється наша любов до Бога? Виявом любові та мірилом є наша молитва: як ми молимось, як часто, якою є молитва, як відвідуємо Божественну Літургію та інші богослужіння, на яких прославляють Бога.
Випадок із життя. Один високоосвічений, інтелігентний чоловік був благочестивим і доброчесним, не робив нікому нічого злого. Коли наблизилась старість, він почав боятися та роздумувати, що невдовзі помре, тож мусить постати перед Богом. І ось одного разу уві сні явився йому ангел і показав небеса. Там багато ангелів безперестанно щось писали і він, поцікавившись, дізнався, що вони пишуть книгу життя, яку має кожна людина і записують тільки те, що вона зробила доброго. Чоловік попросив: «А чи можна побачити, що записано в моїй книжці?» Один з ангелів відкрив його книжку, а там – лише кілька рядків на одному листку. Чоловік здивувався: «Як? Я прожив таке довге життя, а так мало записано?» Ангел пояснив: «Ми записуємо лише справи, які людина вчинила на славу Божу і заради любові до Бога». Прокинувся чоловік у великому страху, і з того дня старався робити добрі справи.
Так і ми, дорогі у Христі, проаналізувавши, що зробили доброго для Бога і з любові до Нього, часто визнаємо, що і в нас надто мало таких вчинків. Ми робимо добро для себе, своїх дітей, навіть для ближніх, чекаючи на їхню допомогу та віддачу. А що ми робимо заради Бога? ТОж саме сьогодні, в Неділю всіх святих, коли біля престолу Божого перебуває такий великий сонм святих, котрі є нашими заступниками і молитвениками, ми повинні добре роздумати: які добрі справи зробили для Бога і чи можемо сподіватися, що наші молитви будуть вислухані Господом, а книга життя наповнена записами.
Ми вважаємо, що слова Господа: «Хто відцурається Мене перед людьми, того Я відцураюся перед Отцем Моїм Небесним» (Мф. 10:33), стосуються перших віків християнства, коли християн змушували відрікатися нової віри, як св. Перпетую. Але як багато відречень від нашого Спасителя є в часи сьогодення, хоч нас ніхто не заставляє до цього, вбиваючи цвяхи в наше тіло, одягаючи на голову шоломи із цвяхами всередині, розтягуючи на колесі, відбираючи життя!
Ви здивовано запитаєте: як ми відрікаємося, в який спосіб? Можна навести багато прикладів. Приміром, йдуть попри церкву двоє людей. Віруючий християнин вагається: «Треба перехреститися, але мій супутник невіруючий, то цього разу поруч з ним не хреститимуся, бо що він подумає». Це відречення.
Прославити Бога часто не дозволяє гріх. Якщо треба згадати Господа, то уста наші закриваються або ми робимо це неохоче, недбайливо, соромлячись, а в неділю довго роздумуємо: йти сьогодні до церкви чи не йти. А як ми спілкуємось з Богом наодинці, адже Євангеліє радить: «Зайди в комірчину, закрий свої двері і все, що скажеш Богові таємно, отримаєш явно» (Мф. 6:6)? Ми молимось і позіхаємо, заглядаємо у вікно, щоб подивитися, хто пройшов по вулиці, прислухаємось, що говорять рідні в іншій кімнаті. То що в такому разі ми говоримо Богові таємно і що можемо отримати від Нього явно? Адже це прояв нашої любові, тому ми повинні просити Господа наповнити наші серця справжньою любов'ю, бо світ сповнений злобою, ненавистю, заздрістю - усім, крім любові; повинні вчитися любити, бо тільки людське серце може вмістити в собі Бога. На жаль, голова в людини 58-го розміру, а серце – як у горобця, не може вмістити в собі нічого, крім гріха, в кращому випадку вміщує любов до своїх дітей чи однієї людини. А серце справжнього християнина повинно бути сповнене любов’ю найперше до Бога і ще багатьох людей. Ми повинні просити Господа, щоб Він навчив нас любити, і якщо справжня християнська любов буде в наших серцях, то ми станемо дітьми Божими і зможемо наблизитися до слави, яку Господь приготував тим, хто любить Його. Бо в Святому Писанні написано: «Чого око не бачило, що вухо не чуло, те Господь приготував тим, які люблять Його». Отож нам потрібно навчитися любити!
Хай же сьогоднішня Неділя всіх святих, які засяяли на весь світ, наповнить наші серця любов'ю до Господа за молитвами всіх святих, щоб ми, наслідуючи їх у земному житті, колись разом з ними прославляли правдивого Бога-Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар