У повсякденних розмовах часто можна почути нарікання на те, що світ у часи сьогодення лукавий і злобний, що ніде немає правди, а люди нещирі…
На сторінках Святого Письма читаємо про те, як Господь наш Ісус Христос у своїй Первосвященичій молитві до Бога-Отця сказав: «Освяти Ти їх правдою! Твоє слово – то правда» (Ін. 17:17). Тож не шукаймо правди у світі, адже тільки Слово Боже – Правда й Істина, і ми, читаючи та слухаючи його, освячуємося.
Проповідником Слова Божого є передусім священик. Господь, посилаючи Своїх учнів на проповідь, настановляв їх: «Ідіть і навчайте всі народи» (Мф. 28:19). І апостоли, натхненні Духом Святим в день П’ятидесятниці, проповідували безбоязно, і їхня проповідь дала вагомі результати, кардинально змінивши весь світ. Приміром, одного дня після проповіді апостола Петра християнство прийняли три тисячі людей (Дії 2:41). Завдяки проповідям апостолів, а згодом єпископів і священиків Божа благодать торкнулася сердець багатьох людей, навернула їх до Бога, освятила їхні душі та привела до вічного щастя в небі.
Святий апостол Павло писав: «Боже Слово живе й діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, - проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів і мозків та здатне судити думки і наміри серця» (Євр. 4:12).
Саме ці слова лягли в основу видання книжки моїх проповідей, який я назвав словами апостола Павла «Боже Слово живе й діяльне». Книжка видається на прохання парафіян храму Успіння Пресвятої Богородиці с. Коршева, які були ініціаторами запису моїх проповідей на диктофон з подальшим друком. Це дозволило зберегти «первозданність» проповідей і присутність Духа Святого, Який промовляв через автора.
Складаю найщирішу подяку возлюбленим у Христі братам і сестрам за щедру фінансову допомогу на видання цієї книжки, чиї імена не називаю у зв’язку з проханням, щоб їхня жертва була таємною. Хай Господь воздасть вам сторицею, а ваші імена будуть записані в «Книзі життя» на небесах.
Сподіваюсь, що ці проповіді допоможуть читачам краще пізнати Бога, полюбити Його і жити для Нього. Амінь.
Священник Миколай Гелетюк.
ДОПОВІДІ
ХРИСТИЯНСЬКА МОРАЛЬ І КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ
Християнство, що прийшло на землі Київської Русі, інтенсифікувало містобудування, храмобудування, розвиток мистецтва, художнього ремесла. Водночас прийняття християнства стимулювало зростання спочатку церковного, а потім і світського письменства, відкрило шлях для проникнення на Русь здобутків візантійської літератури, а також літератур східних і західно-європейських народів.
Основою писемної мови Київської Русі була жива давньослов'янська мова східних слов'ян. Вона почала формуватися у VI — X ст. з праслов'янської мови. Із введенням християнства на наші землі приходить і церковнослов'янська мова, яку ще називають старослов'янською.
Із становленням давньоруської літературної мови утверджувалася і література Київської Русі, котра розвивалася на основі усно-поетичної народної творчості.
Оскільки Київська Русь прийняла християнство за греко-візантійським зразком, то й перші церковні книги були візантійського походження. Пере¬писувалася і перекладалася, насамперед, біблійна література:
вибрані тексти зі Старого Завіту — паремійник;
збірник псалмів царя Давида — Псалтир та Євангеліє;
Діяння апостолів та послання апостольські — Апостол;
тлумачення біблійних текстів — палеї та ін.
Біблійні книги або Святе Письмо були обов'язковою церковною літературою.
При храмах Київської Русі створювали бібліотеки. Перша бібліотека була заснована за часів Ярослава Мудрого у Софіївському соборі (1037 р.), згодом виникла бібліотека в Києво-Печерському монастирі. Книжне знання розцінювалося у ті часи як головна ознака гідності людини.
Прийняття християнства в його східному, православному варіанті сприяло поширенню гра¬мотності, адже богослужіння у православних храмах прово¬дилися рідною мовою.
Шкільна освіта за часів князю¬вання Воло¬димира Велико¬го та Ярослава Мудрого стала загальнодержавною і церковною політикою.
Того часу у Київській державі сформувалися три типи шкіл:
1. навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя — так звана палацова школа підвищеного типу;
2. приватна школа домашнього навчання;
3. навчальний заклад, який готував священиків — школа «книжного вчення».
У давньоруських школах обов'язковим було навчання основам письма, читання і рахунку. А оскільки книги, завезені до Київської Русі, були написані грецькою і латинською мовами, то у школах важливого значення надавали вивченню цих мов. Крім того, навчали музики й співу. Писали на дерев'яних дощечках, вкритих воском, роговою або металевою паличкою, що називалася стилем.
Порівняно незначну кількість книг на церковно¬слов'янській мові привозили із Моравії та Болгарії, які перекладали святі Кирило та Мефодій. Найуживанішим був Псалтир, який використовували як підручник для навчання письма.
Були поширеними на Русі і твори релігійного змісту
— апокрифи, що уточнювали та доповнювали Святе исьмо. На зорі християнства апокрифи призначалися для людей обраних, освічених, знайомих з таємницями релігії. Всю літературу того часу можна поділити на три групи:
а) старозавітню;
б) новозавітню;
в) есхатологічну — про загробне життя, кінець світу, рай і пекло та ін.
Найважливішим апокрифом з часів Київської Русі стало «Хождєніє Богородиці по муках». Пізніше почали перекладати, та доносити до вірних житія святих — найвідомішими були житіє Антонія Великого, Федора Студита, Іоана Золотоустого, Георгія Побідоносця. Найбільшою популярністю на києворуських землях, а пізніше в Україні, користувалися житіє святого Миколая Чудотворця та преподобного Олексія, чоловіка Божого.
З Візантії прийшли до нас патристика або ораторсько-учительська література «отців Церкви»
- богословів і проповідників християнства. Це були твори Іоана Золотоустого, Григорія Богослова, Василія Великого, Єфрема Сиріна та ін. Твори патристики сприяли зміцненню основ християнської моралі та феодальної ідеології. Вони популяризували основні принципи християнської догматики, тлумачили біблійні тексти, прославляли біблійних героїв і діячів Церкви. Великою популярністю користувався на Русі збірник Іоана Золотоустого з проповідями іповчаннями видатного візантійського богослова. Його твори приваблювали не лише релігійно-моралізаторським змістом, а й висвітленням певних соціальних проблем і негативів тогочасної візантійської держави.
Серед перекладів вирізнялися полемічні твори Василія Кесарійського, Афанасія Олександрійського, проповіді Єфрема Сиріна. Із слов'янських пропо¬відників популярними були повчання Климента Охрідського — учня свв. Кирила і Мефодія.
З київського періоду починається власна наукова література. У давніх літописах з'являються спроби висвітлення розвитку української історії. До цього часу належить випуск першої збірки законів князя Ярослава і його наступників «Київська правда».
Особливою просвітницькою і культурною атмосферою вирізнявся двір Ярослава Мудрого. Просвітницька діяльність князя та його родини залишила політичний слід в історії вітчизняної культури. Київська Русь не поступалася в освіченості тогочасним країнам Європи. При дворі київського князя виховувалися й здобували освіту діти багатьох королів європейських держав. Своєю освіченістю славився син Ярослава Всеволод, який знав п'ять іноземних мов та був обізнаний у багатьох галузях знань. Саме Всеволод Ярославович став засновником
Видубицького монастиря. Інший син Ярослава — Святослав став фундатором Успенського Собору Києво-Печерського монастиря і засновником «Ізборників» 1073 та 1076 рр.
Відомою постаттю в Європі стала Анна Яросла¬вівна — дружина французького короля Генріха. Донька Всеволода Ярославовича Ганна відкрила 1086 року при Андріївському монастирі школу для дівчаток, де навчали письму, музиці, співу та рукоділлю.
За часів Ярослава Мудрого на початку XI ст. Київська Русь досягла зеніту свого розквіту й могутності: вона вийшла на світову арену як одна з наймогутніших держав, з якою рахувалися країни Сходу та Заходу, з'явилися свої видатні культурні й політичні діячі, а Київ став одним з найбільших і найкрасивіших міст.
За князя Ярослава територія Києва збільшилася вдесятеро, будівництво набуло величезних масштабів. Навколо міста зводилися укріплення. Аналіз архітектурно-планувальної структури верхнього міста, розміщення найважливіших споруд на його території вражають нас не лише своїм колосальним розмахом і задумом, а й своєю доцільністю та красою.
Приблизно на перехресті доріг, що вели до чотирьох міських воріт було обрано місце для спорудження Софіївського собору. Саме цей собор, який зводив упродовж 1037-1067 рр. князь Ярослав на найвищому місці, став центром столиці. Через які б ворота до Києва не входив мандрівник, насам¬перед йому було видно багатокупольну споруду Софіївського собору. Ідейно-художньому задуму цього собору підпорядковані його мозаїки і фрески. Християнська Церква надавала великого значення образотворчому мистецтву, розглядаючи його як «біблію неписьменних», тому розписи храмів розкривали сутність християнського вчення й моралі.
Культура доби Київської Русі стала не лише продовженням культурного розвитку попередніх часів, а й виявом якісних зрушень у житті східних слов'ян. Поширення християнства забезпечило розвиток писемності, сприяло створенню визначних літературних пам'яток і мистецьких цінностей.
Стосовно духовного та морального життя слід зазначити, що в історії становлення Київської держави після прийняття християнства були як стрімкі злети, так і падіння.
Через ворожнечу, що тривала між князівствами, самі князі служили спокусою для народу Божого. Люди ще притри¬мувалися язичництва, адже важко і страшно було розлучатися з традиціями та обрядами своїх предків. За відступництво від віри християнської Господь часто допускав біди і скорботи на народ руський. Наприклад, коли в Новгороді князював Гліб, з'явився волхв, який творив псевдочудеса, називав себе богом і народ вірив йому. За це Господь допустив різні кари: замість дощу падав град, наступного року наслав неурожай через посуху, в одного подружжя наро¬дилася дитина із соромними частинами тіла на обличчі. Тоді духовний старець сказав, що Господь допустив ці кари на народ за відступництво. І була велика смута в місті, всі повірили волхву-чародію і хотіли заподіяти смерть єпископові. Він же взяв хрест в руки, став перед народом у повному облаченні і сказав: «Хто хоче вірити волхву, хай стане на його бік, а хто вірить в Бога Єдиного, - хай іде до хреста і стане на мій бік». І розділилися люди: князь Гліб і його дружина стали біля єпископа, а всі люди стали на бік чародія. Тоді князь Гліб підійшов до волхва-чародія і запитав: «Чи знаєш ти, що станеться завтра і що буде сьогодні до вечора?» Той відповів: «Знаю все». І знову мовив Гліб: «А чи знаєш ти, що буде з тобою сьогодні?» «Чудеса великі сотворю» - відповів волхв. Тоді Гліб витягнув меч і відсік чародієві голову, і впав він мертвий, і всі люди розійшлися. Так чародій загинув тілом, а душею був відданий дияволові. Після цього народ, каючись, навернувся до християнства.
Значний вплив на моральне життя народу держави Київської мали монастирі та, зокрема, старці, подвижники, які жили при монастирях і які своїми молитвами й прикладом життя свого навертали до віри та утверджували народ Божий у вірі православній. Амінь.
 |
| Доповідь виголошена з нагоди 1020-ліття хрещення Київської Русі. (будинок "Просвіти", м. Івано-Франківськ, 10 серпня 2008 р.Б.) |
Основою писемної мови Київської Русі була жива давньослов'янська мова східних слов'ян. Вона почала формуватися у VI — X ст. з праслов'янської мови. Із введенням християнства на наші землі приходить і церковнослов'янська мова, яку ще називають старослов'янською.
Із становленням давньоруської літературної мови утверджувалася і література Київської Русі, котра розвивалася на основі усно-поетичної народної творчості.
Оскільки Київська Русь прийняла християнство за греко-візантійським зразком, то й перші церковні книги були візантійського походження. Пере¬писувалася і перекладалася, насамперед, біблійна література:
вибрані тексти зі Старого Завіту — паремійник;
збірник псалмів царя Давида — Псалтир та Євангеліє;
Діяння апостолів та послання апостольські — Апостол;
тлумачення біблійних текстів — палеї та ін.
Біблійні книги або Святе Письмо були обов'язковою церковною літературою.
При храмах Київської Русі створювали бібліотеки. Перша бібліотека була заснована за часів Ярослава Мудрого у Софіївському соборі (1037 р.), згодом виникла бібліотека в Києво-Печерському монастирі. Книжне знання розцінювалося у ті часи як головна ознака гідності людини.
Прийняття християнства в його східному, православному варіанті сприяло поширенню гра¬мотності, адже богослужіння у православних храмах прово¬дилися рідною мовою.
Шкільна освіта за часів князю¬вання Воло¬димира Велико¬го та Ярослава Мудрого стала загальнодержавною і церковною політикою.
Того часу у Київській державі сформувалися три типи шкіл:
1. навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя — так звана палацова школа підвищеного типу;
2. приватна школа домашнього навчання;
3. навчальний заклад, який готував священиків — школа «книжного вчення».
У давньоруських школах обов'язковим було навчання основам письма, читання і рахунку. А оскільки книги, завезені до Київської Русі, були написані грецькою і латинською мовами, то у школах важливого значення надавали вивченню цих мов. Крім того, навчали музики й співу. Писали на дерев'яних дощечках, вкритих воском, роговою або металевою паличкою, що називалася стилем.
Порівняно незначну кількість книг на церковно¬слов'янській мові привозили із Моравії та Болгарії, які перекладали святі Кирило та Мефодій. Найуживанішим був Псалтир, який використовували як підручник для навчання письма.
Були поширеними на Русі і твори релігійного змісту
— апокрифи, що уточнювали та доповнювали Святе исьмо. На зорі християнства апокрифи призначалися для людей обраних, освічених, знайомих з таємницями релігії. Всю літературу того часу можна поділити на три групи:
а) старозавітню;
б) новозавітню;
в) есхатологічну — про загробне життя, кінець світу, рай і пекло та ін.
Найважливішим апокрифом з часів Київської Русі стало «Хождєніє Богородиці по муках». Пізніше почали перекладати, та доносити до вірних житія святих — найвідомішими були житіє Антонія Великого, Федора Студита, Іоана Золотоустого, Георгія Побідоносця. Найбільшою популярністю на києворуських землях, а пізніше в Україні, користувалися житіє святого Миколая Чудотворця та преподобного Олексія, чоловіка Божого.
З Візантії прийшли до нас патристика або ораторсько-учительська література «отців Церкви»
- богословів і проповідників християнства. Це були твори Іоана Золотоустого, Григорія Богослова, Василія Великого, Єфрема Сиріна та ін. Твори патристики сприяли зміцненню основ християнської моралі та феодальної ідеології. Вони популяризували основні принципи християнської догматики, тлумачили біблійні тексти, прославляли біблійних героїв і діячів Церкви. Великою популярністю користувався на Русі збірник Іоана Золотоустого з проповідями іповчаннями видатного візантійського богослова. Його твори приваблювали не лише релігійно-моралізаторським змістом, а й висвітленням певних соціальних проблем і негативів тогочасної візантійської держави.
Серед перекладів вирізнялися полемічні твори Василія Кесарійського, Афанасія Олександрійського, проповіді Єфрема Сиріна. Із слов'янських пропо¬відників популярними були повчання Климента Охрідського — учня свв. Кирила і Мефодія.
З київського періоду починається власна наукова література. У давніх літописах з'являються спроби висвітлення розвитку української історії. До цього часу належить випуск першої збірки законів князя Ярослава і його наступників «Київська правда».
Особливою просвітницькою і культурною атмосферою вирізнявся двір Ярослава Мудрого. Просвітницька діяльність князя та його родини залишила політичний слід в історії вітчизняної культури. Київська Русь не поступалася в освіченості тогочасним країнам Європи. При дворі київського князя виховувалися й здобували освіту діти багатьох королів європейських держав. Своєю освіченістю славився син Ярослава Всеволод, який знав п'ять іноземних мов та був обізнаний у багатьох галузях знань. Саме Всеволод Ярославович став засновником
Видубицького монастиря. Інший син Ярослава — Святослав став фундатором Успенського Собору Києво-Печерського монастиря і засновником «Ізборників» 1073 та 1076 рр.
Відомою постаттю в Європі стала Анна Яросла¬вівна — дружина французького короля Генріха. Донька Всеволода Ярославовича Ганна відкрила 1086 року при Андріївському монастирі школу для дівчаток, де навчали письму, музиці, співу та рукоділлю.
АРХІТЕКТУРАТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВОРазом з християнством були прийняті в Київській Русі мистецтво та архітектурне храмобудування, характерне для Візантії. Перші кам'яні храми на Русі вражають своєю грандіозністю та розмахом архітектурного задуму. За часів князювання Володимира 989 року було закладено церкву Благовіщення Пресвятої Богородиці - Десятинну церкву, першу на Русі кам'яну храмову споруду. Десятинна церква зводилася як втілення сили й міцності молодої релігії та держави. Вона, згідно з літописом, мала багато куполів, її інтер'єр був прикрашений мармуром, стіни — мозаїкою і фресковим розписом, підлога - мозаїкою з кольорового мармуру надзвичайної краси.
За часів Ярослава Мудрого на початку XI ст. Київська Русь досягла зеніту свого розквіту й могутності: вона вийшла на світову арену як одна з наймогутніших держав, з якою рахувалися країни Сходу та Заходу, з'явилися свої видатні культурні й політичні діячі, а Київ став одним з найбільших і найкрасивіших міст.
За князя Ярослава територія Києва збільшилася вдесятеро, будівництво набуло величезних масштабів. Навколо міста зводилися укріплення. Аналіз архітектурно-планувальної структури верхнього міста, розміщення найважливіших споруд на його території вражають нас не лише своїм колосальним розмахом і задумом, а й своєю доцільністю та красою.
Приблизно на перехресті доріг, що вели до чотирьох міських воріт було обрано місце для спорудження Софіївського собору. Саме цей собор, який зводив упродовж 1037-1067 рр. князь Ярослав на найвищому місці, став центром столиці. Через які б ворота до Києва не входив мандрівник, насам¬перед йому було видно багатокупольну споруду Софіївського собору. Ідейно-художньому задуму цього собору підпорядковані його мозаїки і фрески. Християнська Церква надавала великого значення образотворчому мистецтву, розглядаючи його як «біблію неписьменних», тому розписи храмів розкривали сутність християнського вчення й моралі.
Культура доби Київської Русі стала не лише продовженням культурного розвитку попередніх часів, а й виявом якісних зрушень у житті східних слов'ян. Поширення християнства забезпечило розвиток писемності, сприяло створенню визначних літературних пам'яток і мистецьких цінностей.
Стосовно духовного та морального життя слід зазначити, що в історії становлення Київської держави після прийняття християнства були як стрімкі злети, так і падіння.
Через ворожнечу, що тривала між князівствами, самі князі служили спокусою для народу Божого. Люди ще притри¬мувалися язичництва, адже важко і страшно було розлучатися з традиціями та обрядами своїх предків. За відступництво від віри християнської Господь часто допускав біди і скорботи на народ руський. Наприклад, коли в Новгороді князював Гліб, з'явився волхв, який творив псевдочудеса, називав себе богом і народ вірив йому. За це Господь допустив різні кари: замість дощу падав град, наступного року наслав неурожай через посуху, в одного подружжя наро¬дилася дитина із соромними частинами тіла на обличчі. Тоді духовний старець сказав, що Господь допустив ці кари на народ за відступництво. І була велика смута в місті, всі повірили волхву-чародію і хотіли заподіяти смерть єпископові. Він же взяв хрест в руки, став перед народом у повному облаченні і сказав: «Хто хоче вірити волхву, хай стане на його бік, а хто вірить в Бога Єдиного, - хай іде до хреста і стане на мій бік». І розділилися люди: князь Гліб і його дружина стали біля єпископа, а всі люди стали на бік чародія. Тоді князь Гліб підійшов до волхва-чародія і запитав: «Чи знаєш ти, що станеться завтра і що буде сьогодні до вечора?» Той відповів: «Знаю все». І знову мовив Гліб: «А чи знаєш ти, що буде з тобою сьогодні?» «Чудеса великі сотворю» - відповів волхв. Тоді Гліб витягнув меч і відсік чародієві голову, і впав він мертвий, і всі люди розійшлися. Так чародій загинув тілом, а душею був відданий дияволові. Після цього народ, каючись, навернувся до християнства.
Значний вплив на моральне життя народу держави Київської мали монастирі та, зокрема, старці, подвижники, які жили при монастирях і які своїми молитвами й прикладом життя свого навертали до віри та утверджували народ Божий у вірі православній. Амінь.
Протоієрей Миколай ГЕЛЕТЮК
Ваші високопреосвященства і преосвященства,
всечесні отці! Браття і сестри – делегати Помісного Собору!
Всім християнам відома істина: Господь Бог опікується нами. І кожен практикуючий християнин десятки, а то й сотні разів переконувався в цьому. Але, на жаль, наш людський розум не може до кінця зрозуміти й збагнути Божого промислу. Господь наш Ісус Христос говорить: «Царство Боже всередині вас». У 21 столітті людство дійшло до такого неймовірного науково- технічного прогресу, що здатне за кілька годин знищити усе живе на Землі, чи одним вибухом змінити космічну траєкторію планети Земля і тим практично припинити її існування. Людство вивчило найдрібніші істоти та речі на Землі і найвіддаленіші зірки у космосі. Але воно нічого не знає про свій духовний внутрішній світ, про закони власної психіки. Навіть найвідоміші правителі світу не можуть елементарного (для духовного світу) - вгамувати власні пристрасті і керувати власними емоціями. Лише вивчення духовного, внутрішнього світу допоможе людству спрямувати неймовірні науково-технічні досягнення не на знищення та руйнування, а на добробут і розвиток. Сьогодні кожен із нас повинен зрозуміти, що таке розум без благодаті, і що таке людське досягнення без Божого благословення. Це - Вавилонська Вежа.
Св. ап. Павло говорить: «Бог не є Богом безладу, але миру» (1 Кор.14:33). Перед Україною і Церквою Христовою постало, як ніколи раніше за півстоліття одне із найважливіших питань – це проблема миру. Ми часто в проповідях чи в приватних бесідах говоримо про те, що наш народ боголюбивий і що наша країна Богом бережена. Але як часто наша набожність є здебільшого зовнішньою, формальною, а внутрішність наша - далекою від тих духовних цінностей, які угодні Богові. За майже 25-років незалежності українці ще жодного разу не зібралися, щоб разом подякувати Богу. Такий день всенародної подяки встановлено в США і в інших країнах. На мою думку і ми, українці, мали б дякувати Богові за Його ласки і доброту. Ми, українці, як жоден інший народ маємо за що дякувати Богу за незалежність, яку Господь дав нам без краплі крові. Так, ми вшановуємо подвиги українських козаків, січових стрільців, вояків УПА, УГА, УНА, і аж до теперішніх наших воїнів-захисників але не забуваймо, що у 1991р. Господь дарував нам волю без краплини крові. І коли хтось наважується приписати собі те, що належить Богові той гнівить цим Господа, адже у Святому Письмі читаємо слова Господа: «Я- Бог ревнивий і слави іншому не дам» (Вих.20:5 ).
Українці сотні років боролися за незалежність, а за період незалежності вбили 30 мільйонів безневинних ненароджених українців. Це згідно з офіційними даними, а не офіційно можливо й більше. В Україні на 100 вагітностей припадає 94 аборти. Щороку це 250 тисяч абортів тобто приблизно 700 абортів щодня.
Аборт – це вбивство найбеззахисніших особистостей. Мільйони українців, які могли б жити, розбудовувати та захищати свою країну, були вбиті в лоні матері. Ці ненароджені українці, в майбутньому могли б стати єпископами, священиками, хліборобами, науковцями, економістами, лікарями, вчителями, депутатами…
На мою думку, тільки заборона абортів в Україні на законодавчому рівні покладе край дітовбивчій війні з багатомільйонними жертвами та започаткує процес істинного відродження України.
Св.Тереза сказала: «Як ми можемо говорити людям, щоб вони не стріляли одне в одного, якщо ми мовчазно погоджуємося з тим, що мати може вбити дитя у своєму лоні?»В часи сьогодення ці слова дуже актуальні, тому що земля України, як і Росії просякнута кров'ю ненароджених дітей. До речі, варто зазначити що більшовицька Росія перша в світі легалізувала аборти в 1920р. У ставленні до питання про аборти держави можна поділити на 4-групи.
1.Цілковита заборона на аборти, діє в таких країнах: в Афганістані, Анголі, Бангладеші, Венесуелі, Гватемалі, Гондурасі, Єгипті,Індонезії, Іраку, Ірані, Ірландії, Ємені, Колумбії, Лівані, Лівії, Мавританії, Малі, Непалі, Нікара-гуа,ОАЕ, Омані, Парагваї, Папуа-Новій Гвінеї, Сальвадорі, Сирії, Чилі, на Філіппінах.
2.Аборти за медичним показниками (в разі виникнення загрози життю матері або дитини), діє в таких країнах: Алжирі, Аргентині, Болівії,Бразилії, Гані, Ізраїлі, Кенії, Коста-Ріці, Марокко, Мексиці, Нігерії, Пакистані, Перу, Польщі, Уругваї
3. Аборти з медичних та соціально-економічних показників (коли є висновки не менше двох лікарів про їх необхідність, та вагітність внаслідок зґвалтування), діє в таких країнах: В Англії, Індії, Ісландії, Люксембургу,Фінляндії, Японії
4.Четверта це країни в яких без будь-яких обмежень дозволено аборти. Кримінальна політика спрямована лише на охорону здоров'я жінки, тобто караються тільки позалікарняні аборти і пізні. На жаль до цієї групи належить Україна, дозволено також в таких країнах: СНД і Балтії,колишніх югославських республіках, Австралії,Австрії, Албанії, Бельгії, Болгарії, Угорщини, В'єтнамі, Німеччини, Греції, Данії, Італії, Камбоджі, Канаді, КНРна Кубі,в Монголії, Нідерландах, Норвегії, Румунії,Сингапурі, Словаччині, США, Тунісі Туреччини, Франції, Чехії, Швеції, ПАР.
Чи задумувались ми за що людина отримує Божу благодать? Благодать – це дар Божий без жодних заслуг. Господь опікується тими, хто любить Його і виконує Волю Його. Як часто ми намагаємося знайти захист в людей, надіємося на захист сильних світу цього, але при тому нам важко повірити, що поки ми не оберемо Всевишнього своїм притулком, навіть найбезпечніше на наш погляд місце таїтиме багато небезпек. Зло непідконтрольне людям. Немає на землі території, де б воно не пустило свого коріння. Сполучені Штати Америки – які багато наших співвітчизників обрали собі притулком раз у раз здригаються від терористичних актів і все більше грузне у розпусті. Європа – розкладається від моральної розбещеності. Схід і Азія - стогнуть від диктатури, рабської праці і заколотів. Африка – від бідності й епідемій. Японія – від землетрусів. Ви можете об'їхати ввесь світ, але на кожному клаптику землі ви знайдете вдів, сиріт, злиденних і вбогих, стражденних і обтяжених та калік.
Ось уже минув рік, як український народ потерпає від війни. Ми часто говоримо про причини війни, але не до кінця усвідомлюємо те що причиною є гріх. Окрім Біблії, немає жодної книги у світі, де б було описано стільки війн з поясненням їх причин. У цій святій книзі зібрано результати велетенського людського досвіду: про війни, перемоги і поразки. Зрозуміло, що в Біблії не описані всі війни в історії людства, але описано пояснення з яких причин виникають війни:
1. Існує невмолимий закон гріха
2. Війна людини проти людини є наслідком війни людини проти Бога.(Адам і Єва не послухали Бога, практично повстали проти Нього за це їхні сини повстали один проти одного Каїн вбиває Авеля).
3. Жоден народ не може жити в мирі,якщо грішить проти Божого Закону.
4. Народ, якому війна приносить рабство, заслужив його своїм недостойним життям у мирний час.
Після смерті богобоязливого вождя-перможця Ісуса Навина, народ ізраїльський, - в одну тільки епоху Суддів – шість раз потрапляв в рабство. Перебуваючи на волі народ ізраїльський відпадав від Бога і порушував Закон Божий. А коли через це народ впадав у рабство, тоді його серце пом'якшувалося і просвічувався розум його тоді наступало покаяння. Отож покаяння і волання із глибини душі до Свого Творця по допомогу й визволення від поневолення саме це міняло хід подій. Страшний закон гріха пом'якшував милість Божу при щирому покаянні грішного народу. У часі військового неспокою люди пам’ятали про Бога і взивали по допомогу. Але як тільки війна закінчувалася, вони віддалялися від Бога.
Тому якщо в мирний час наше життя угодне Богові то звичайно війни не буде, якщо війна уже триває, гинуть люди, проливається людська кров, то вкрай необхідні визнання своїх гріхів перед Богом та щире всенародне покаяння.
Прошу освячений Собор звернутися до президента України Петра Порошенка з проханням про призначення дня всенародного покаяння та прошення Божого благословення на землю нашу Україну та народ наш. Таке всенародне покаяння та молитва за мир в Україні і в світі переконаний змінить хід історії нашого багато-страждального народу. Цей день бажано щоб був встановлений президентом України та узгоджений із предстоятелями церков та представниками Всеукраїнської Ради Церков, хай кожен українець незалежно від того, до якого храму ходить, яку віру сповідує, зобов’язаний прийти до тієї церкви, до якої належить і разом з усіма каятися, просити у Господа прощення та помилування, а також миру для України. Якщо це працівник, то він повинен бути відпущений з виробництва на період молитви, якщо це студент, - з навчання. У всі віки і у всіх народів, коли були біди, народ збирався разом на молитву до Бога і біди ті відступали. Пора і нам, українцям, в один день в одну годину зібратися на Соборну Молитву. Прошу освячений Собор звернутися до голови Верховної Ради України Володимира Гройсмана та до всіх депутатів щоб на законодавчому рівні заборонити дітовбивство на будь-якому етапі його формування, а також сурогатне материнство та штучне запліднення, оскільки саме ці гріхи сьогодні волають про помсту до неба та порушують плани Божі щодо продовження роду людського.
Хто, як не ми - єпископи і священики - повинні ініціювати спільну молитву і хто, як не, ми повинні вказувати на гріхи, які штовхають нас у безвихідь.
Господь наш Ісус Христос говорить до Своїх учнів і до нас з вами: «Ви – сіль землі. Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна, хіба що бути викинутою геть на потоптання людям» (Мф.5:13).
Боже, нам Україну вбережи
Ваші високопреосвященства і преосвященства,Боже, нам Україну вбережи
всечесні отці! Браття і сестри – делегати Помісного Собору!
Всім християнам відома істина: Господь Бог опікується нами. І кожен практикуючий християнин десятки, а то й сотні разів переконувався в цьому. Але, на жаль, наш людський розум не може до кінця зрозуміти й збагнути Божого промислу. Господь наш Ісус Христос говорить: «Царство Боже всередині вас». У 21 столітті людство дійшло до такого неймовірного науково- технічного прогресу, що здатне за кілька годин знищити усе живе на Землі, чи одним вибухом змінити космічну траєкторію планети Земля і тим практично припинити її існування. Людство вивчило найдрібніші істоти та речі на Землі і найвіддаленіші зірки у космосі. Але воно нічого не знає про свій духовний внутрішній світ, про закони власної психіки. Навіть найвідоміші правителі світу не можуть елементарного (для духовного світу) - вгамувати власні пристрасті і керувати власними емоціями. Лише вивчення духовного, внутрішнього світу допоможе людству спрямувати неймовірні науково-технічні досягнення не на знищення та руйнування, а на добробут і розвиток. Сьогодні кожен із нас повинен зрозуміти, що таке розум без благодаті, і що таке людське досягнення без Божого благословення. Це - Вавилонська Вежа.Св. ап. Павло говорить: «Бог не є Богом безладу, але миру» (1 Кор.14:33). Перед Україною і Церквою Христовою постало, як ніколи раніше за півстоліття одне із найважливіших питань – це проблема миру. Ми часто в проповідях чи в приватних бесідах говоримо про те, що наш народ боголюбивий і що наша країна Богом бережена. Але як часто наша набожність є здебільшого зовнішньою, формальною, а внутрішність наша - далекою від тих духовних цінностей, які угодні Богові. За майже 25-років незалежності українці ще жодного разу не зібралися, щоб разом подякувати Богу. Такий день всенародної подяки встановлено в США і в інших країнах. На мою думку і ми, українці, мали б дякувати Богові за Його ласки і доброту. Ми, українці, як жоден інший народ маємо за що дякувати Богу за незалежність, яку Господь дав нам без краплі крові. Так, ми вшановуємо подвиги українських козаків, січових стрільців, вояків УПА, УГА, УНА, і аж до теперішніх наших воїнів-захисників але не забуваймо, що у 1991р. Господь дарував нам волю без краплини крові. І коли хтось наважується приписати собі те, що належить Богові той гнівить цим Господа, адже у Святому Письмі читаємо слова Господа: «Я- Бог ревнивий і слави іншому не дам» (Вих.20:5 ).
Українці сотні років боролися за незалежність, а за період незалежності вбили 30 мільйонів безневинних ненароджених українців. Це згідно з офіційними даними, а не офіційно можливо й більше. В Україні на 100 вагітностей припадає 94 аборти. Щороку це 250 тисяч абортів тобто приблизно 700 абортів щодня.
Аборт – це вбивство найбеззахисніших особистостей. Мільйони українців, які могли б жити, розбудовувати та захищати свою країну, були вбиті в лоні матері. Ці ненароджені українці, в майбутньому могли б стати єпископами, священиками, хліборобами, науковцями, економістами, лікарями, вчителями, депутатами…
На мою думку, тільки заборона абортів в Україні на законодавчому рівні покладе край дітовбивчій війні з багатомільйонними жертвами та започаткує процес істинного відродження України.
Св.Тереза сказала: «Як ми можемо говорити людям, щоб вони не стріляли одне в одного, якщо ми мовчазно погоджуємося з тим, що мати може вбити дитя у своєму лоні?»В часи сьогодення ці слова дуже актуальні, тому що земля України, як і Росії просякнута кров'ю ненароджених дітей. До речі, варто зазначити що більшовицька Росія перша в світі легалізувала аборти в 1920р. У ставленні до питання про аборти держави можна поділити на 4-групи.
1.Цілковита заборона на аборти, діє в таких країнах: в Афганістані, Анголі, Бангладеші, Венесуелі, Гватемалі, Гондурасі, Єгипті,Індонезії, Іраку, Ірані, Ірландії, Ємені, Колумбії, Лівані, Лівії, Мавританії, Малі, Непалі, Нікара-гуа,ОАЕ, Омані, Парагваї, Папуа-Новій Гвінеї, Сальвадорі, Сирії, Чилі, на Філіппінах.
2.Аборти за медичним показниками (в разі виникнення загрози життю матері або дитини), діє в таких країнах: Алжирі, Аргентині, Болівії,Бразилії, Гані, Ізраїлі, Кенії, Коста-Ріці, Марокко, Мексиці, Нігерії, Пакистані, Перу, Польщі, Уругваї
3. Аборти з медичних та соціально-економічних показників (коли є висновки не менше двох лікарів про їх необхідність, та вагітність внаслідок зґвалтування), діє в таких країнах: В Англії, Індії, Ісландії, Люксембургу,Фінляндії, Японії
4.Четверта це країни в яких без будь-яких обмежень дозволено аборти. Кримінальна політика спрямована лише на охорону здоров'я жінки, тобто караються тільки позалікарняні аборти і пізні. На жаль до цієї групи належить Україна, дозволено також в таких країнах: СНД і Балтії,колишніх югославських республіках, Австралії,Австрії, Албанії, Бельгії, Болгарії, Угорщини, В'єтнамі, Німеччини, Греції, Данії, Італії, Камбоджі, Канаді, КНРна Кубі,в Монголії, Нідерландах, Норвегії, Румунії,Сингапурі, Словаччині, США, Тунісі Туреччини, Франції, Чехії, Швеції, ПАР.
Чи задумувались ми за що людина отримує Божу благодать? Благодать – це дар Божий без жодних заслуг. Господь опікується тими, хто любить Його і виконує Волю Його. Як часто ми намагаємося знайти захист в людей, надіємося на захист сильних світу цього, але при тому нам важко повірити, що поки ми не оберемо Всевишнього своїм притулком, навіть найбезпечніше на наш погляд місце таїтиме багато небезпек. Зло непідконтрольне людям. Немає на землі території, де б воно не пустило свого коріння. Сполучені Штати Америки – які багато наших співвітчизників обрали собі притулком раз у раз здригаються від терористичних актів і все більше грузне у розпусті. Європа – розкладається від моральної розбещеності. Схід і Азія - стогнуть від диктатури, рабської праці і заколотів. Африка – від бідності й епідемій. Японія – від землетрусів. Ви можете об'їхати ввесь світ, але на кожному клаптику землі ви знайдете вдів, сиріт, злиденних і вбогих, стражденних і обтяжених та калік.
Ось уже минув рік, як український народ потерпає від війни. Ми часто говоримо про причини війни, але не до кінця усвідомлюємо те що причиною є гріх. Окрім Біблії, немає жодної книги у світі, де б було описано стільки війн з поясненням їх причин. У цій святій книзі зібрано результати велетенського людського досвіду: про війни, перемоги і поразки. Зрозуміло, що в Біблії не описані всі війни в історії людства, але описано пояснення з яких причин виникають війни:
1. Існує невмолимий закон гріха
2. Війна людини проти людини є наслідком війни людини проти Бога.(Адам і Єва не послухали Бога, практично повстали проти Нього за це їхні сини повстали один проти одного Каїн вбиває Авеля).
3. Жоден народ не може жити в мирі,якщо грішить проти Божого Закону.
4. Народ, якому війна приносить рабство, заслужив його своїм недостойним життям у мирний час.
Після смерті богобоязливого вождя-перможця Ісуса Навина, народ ізраїльський, - в одну тільки епоху Суддів – шість раз потрапляв в рабство. Перебуваючи на волі народ ізраїльський відпадав від Бога і порушував Закон Божий. А коли через це народ впадав у рабство, тоді його серце пом'якшувалося і просвічувався розум його тоді наступало покаяння. Отож покаяння і волання із глибини душі до Свого Творця по допомогу й визволення від поневолення саме це міняло хід подій. Страшний закон гріха пом'якшував милість Божу при щирому покаянні грішного народу. У часі військового неспокою люди пам’ятали про Бога і взивали по допомогу. Але як тільки війна закінчувалася, вони віддалялися від Бога.
Тому якщо в мирний час наше життя угодне Богові то звичайно війни не буде, якщо війна уже триває, гинуть люди, проливається людська кров, то вкрай необхідні визнання своїх гріхів перед Богом та щире всенародне покаяння.
Прошу освячений Собор звернутися до президента України Петра Порошенка з проханням про призначення дня всенародного покаяння та прошення Божого благословення на землю нашу Україну та народ наш. Таке всенародне покаяння та молитва за мир в Україні і в світі переконаний змінить хід історії нашого багато-страждального народу. Цей день бажано щоб був встановлений президентом України та узгоджений із предстоятелями церков та представниками Всеукраїнської Ради Церков, хай кожен українець незалежно від того, до якого храму ходить, яку віру сповідує, зобов’язаний прийти до тієї церкви, до якої належить і разом з усіма каятися, просити у Господа прощення та помилування, а також миру для України. Якщо це працівник, то він повинен бути відпущений з виробництва на період молитви, якщо це студент, - з навчання. У всі віки і у всіх народів, коли були біди, народ збирався разом на молитву до Бога і біди ті відступали. Пора і нам, українцям, в один день в одну годину зібратися на Соборну Молитву. Прошу освячений Собор звернутися до голови Верховної Ради України Володимира Гройсмана та до всіх депутатів щоб на законодавчому рівні заборонити дітовбивство на будь-якому етапі його формування, а також сурогатне материнство та штучне запліднення, оскільки саме ці гріхи сьогодні волають про помсту до неба та порушують плани Божі щодо продовження роду людського.
Хто, як не ми - єпископи і священики - повинні ініціювати спільну молитву і хто, як не, ми повинні вказувати на гріхи, які штовхають нас у безвихідь.
Господь наш Ісус Христос говорить до Своїх учнів і до нас з вами: «Ви – сіль землі. Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна, хіба що бути викинутою геть на потоптання людям» (Мф.5:13).
Блаженний народ, який звільниться від гріха, зла і беззаконня, який буде скрізь і всюди пам’ятати про Бога, жити з Богом і у Бозі. Вірю,що Господь прославить і наш український народ, якщо щирим покаянням сповняться наші серця, а молитва буде завжди на наших устах. Амінь.
Протоієрей Миколай Гелетюк
Немає коментарів:
Дописати коментар