Неділя 16-та по П’ятдесятниці

Неділя 16-та по П’ятдесятниці

Сьогодні в Євангельському читанні ми чули притчу про таланти. Один господар, від’їжджаючи на деякий час, покликав слуг та роздав їм своє добро: кожному за його спроможністю дав певну кількість талантів. Ця притча має не лише духовну, а й філософську ідею: людина за свого земного життя повинна виконати місію, покладену на неї Богом, і для того їй дано таланти. Учителі Святої Церкви вчать, що кожна людина має  п’ять талантів.

Перший талант – життя. Це божественний талант притаманний тільки людині, бо життя рослин та тварин – нижчого рівня. Життя дозволяє людині передусім пізнавати світ, створений Богом , а через нього пізнати свого Творця. Тому життя – це великий дар, вділений нам з Божого милосердя та Його доброї волі.

Другий талант – ласки благодаті Божі в нашому житті. Їх надто багато, по суті все життя – це ласки Божі. Але є одна унікальна благодать, дарована тільки людині – це вічне життя. Адже земне життя й фізичне тіло тимчасові, і як би ми не насолоджувалися ласками, котрими Бог забезпечує щоденні матеріальні потреби, у певний час всі помремо. Але Бог запросив нас до вічного життя, і щоб його осягнути, треба народитися зверху. Господь пояснив Никодимові: «Хто не народиться від води і Духа, той не може ввійти в Царство Боже» (Ін. 3:5). Це народження в Таїнстві Хрещення, яке є головною ласкою, дарованою Богом дитині, котра народилася фізично з Його волі. Бог через Таїнства Церкви дарує людині багато ласк, за допомогою яких здобувають вічне життя. Тож не нехтуймо ними!

Третій талант – Церква Христова. Святі отці порівнюють Її з кораблем, який пливе до пристані Небесної. Поза цим рятівним ковчегом немає спасіння, довкола нього штормове море. Людина, нехтуючи цим засобом, подібна до сліпця, який надіється самостійно, без поводиря, добратися до мети, не розуміючи, що без сторонньої допомоги не зможе дійти туди, куди задумав. Так само не можна здобути спасіння поза Церквою. Чому? Бо тільки людина без гріхів осягне вічне щасливе життя, з гріхами вона стає духовно сліпою. Духовно сліпі не бачить ні себе, ні гріхів, вважаючи себе безгрішними, а гріхами визнають лише вбивства й крадіжки. А люди, які перебувають в Церкві, відвідують храм Божий, читають та слухають Святе Письмо, задумуються про те, як багато мають гріхів, позбутися яких без допомоги земної Матері вони не можуть – не вистачає сил. Такі люди вже духовно прозріли і усвідомлюють, який великий дар – Церква Христова, без якої їм не отримати спасіння.

Четвертий талант – свобода, можливість вибору, яку з великої любові Господь дав людині в часі її сотворіння за Своїм образом і подобою. Для того, щоб людина була вільною у своєму житті, а не Його рабом, Він наділив її волею, яку використовують при виборі добра чи зла, Бога чи диявола. Давши раз людині волю, Господь, навіть знаючи, що вона обрала гріх, цю волю від неї не забирає, а дозволяє й надалі чинити все згідно з нею. Господь ніколи нікого не примушує, не тягне до Себе силою, хоча знає, що люди часто самі собі спричиняють зло.

П'ятий талант – терпіння. Люди вважають будь-яку турботу, проблему, хворобу чи біду обов'язково карою Божою, не сприймаючи того, що земне життя християнина - це несення хреста і що неможливо досягти небесне щастя без терпіння. Сам Господь показав нам шлях до спасіння, і пройшовши хресною дорогою страждань, наруги, зневаги світу, терпіння і нарешті смерті на голгофському Хресті. Такою дорогою йтимуть всі Його послідовники - християни. Але коли якісь випробування, біди чи скорботи приходять до людини, то ми не хочемо розуміти, що це ласка Божа, яка пришвидшує наше спасіння, очищує стражданнями нашу душу. Замість того, щоб дякувати за них Богові, ми починаємо нарікати, ремствувати і, не маючи терпіння їх переносити, біжимо до знахарок, цілителів й інших ворогів Божих, які силою злого духа творять псевдочуда.

Ось, дорогі у Христі, п’ять талантів, якими володіє кожна людина на землі. Розвиваючи та примножуючи їх, можна отримати ще багато додаткових ласк Божих, а закопуючи їх у землю, - розгнівати Бога і почути слова: «Візьміть цього раба невірного і лінивого і киньте його в гієну огненну, де буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 25:30). Для того, щоб слова засудження на вічні муки ніколи не пролунали для нас, докладаймо багато зусиль, примножуймо таланти, даровані Богом, виконуймо свою місію. До цього спонукає нас сьогоднішнє Євангельське читання у притчі про таланти.

Хай Божа милість ніколи не покидає нас. Бо примножувати таланти - нелегка справа, навіть якщо сьогодні ми в храмі, то це не є свідченням того, що ми вшановуємо дари Божі. Але якщо ми приступили до таїнств Сповіді і Святого Причастя, намагаючись відновити втрачену благодать, якщо спонукаємо себе до вчинення добрих справ, милостині й посту, то свої таланти скеровуємо до добра. Якщо терпеливо переносимо хвороби, скорботи і печалі, зневаги і кривди, то ми не закопуємо таланти, дані нам Богом. У такий спосіб Господь перевіряє, чи нехтуємо ми Його дарами чи примножуємо їх, щоб заслужити слова подяки і, бачачи наші старання, благословляє нас на дорозі до спасіння душ. Хай Божа милість і благодать кріплять нас у творенні добра, підсилюють наші немічні сили у боротьбі з гріхами та здобутті нових талантів, даних Богом. Амінь.

Неділя 16-та по П’ятдесятниці

Однією з найбільших проблем людства є те, що люди не використовують своїх талантів - природних і надприродних дарів, даних Богом при народженні. Сьогодні, дорогі у Христі, ми, почувши притчу про таланти, зрозуміли, що в ній йдеться не про гроші, а про дари Господні. Людина отримує від Бога щонайменше п’ять талантів.

Перший талант – це життя. Оскільки ми живемо у часі і наше життя вимірюється роками, то перший талант можна назвати талантом часу. Кожна людина отримує від Бога певний час свого земного життя: хтось – 20, хтось – 40, а хтось і понад 100 років для того, щоб виконати місію, заради якої народилася. Ніхто не знає, скільки йому вділено часу, і мало людей роздумують про те, для чого живуть. Отож, ми отримали від Бога певну кількість часу і кожен згідно зі своїм розумом, волею і бажаннями використовує його, часто забуваючи повчання апостола Павла: «Поки маємо час, усім робімо добро» (Гал. 6:10). Ці слова акцентують увагу на тому, що час скороминучий і настане мить, коли ми не зможемо зробити добро, навіть, якщо б хотіли.

Люди часто скаржаться, що не мають часу, говорячи про його скороплинність. І справді, час минає надто швидко і неможливо повернути його, тож думаймо про те, як вдало використати його. Ми не можемо повернути ні те, що було в молодості, ні вчорашній день, ні дні, коли були здоровими й щасливими і були живими наші рідні. Завтра сьогоднішній день стане вчорашнім, який ніколи не повернеться і ми про нього зможемо лише згадати. Якщо людям не вистачає часу, то проаналізуймо, на що вони витрачають його. Християни повинні зробити іспит совісті і запитати: скільки часу я приділяю молитві, скільки – читанню Святого Письма, а скільки богослужінням, адже це час, використаний для спасіння душі. Відповівши чесно на ці запитання, більшість із нас виявить що надто мало часу приділяє тому, щоб поєднатися зі своїм Творцем і Спасителем, Який стоїть перед зачиненими дверима наших сердець і чекає.

І я проаналізую життя нашої парафії: цього тижня щодня в нашому храмі були відправи, але як багато людей пройшли байдуже попри нього! Також була спеціальна Служба Божа – подяка Богові за урожай плодів земних – і я був неприємно вражений малою кількістю вдячних парафіян. Зрозуміло, що це був робочий день, одні пішли до праці, другі – на навчання, ще комусь конче було поїхати в соцзабез чи на біржу. Але скільки людей саме цей час відправи використали неправильно: сиділи вдома чи робили по господарству те, що могло зачекати. А час втрачено, його не повернеш. Хтось скаже: «Я можу подякувати Богові вдома чи на сьогоднішній службі». Так, це можна зробити, але Службу Божу, призначену спеціально для подяки Богові у конкретному намірі – за зібраний цьогорічний урожай – ви втратили. Подяка, яку ви висловите вдома, сьогодні у храмі чи подякуєте іншим разом – буде вже не та, а та подяка вами втрачена, а хто втратив, той Богові не подякував. Ось як ми закопуємо свої таланти, зокрема такі дорогоцінні, як час.

Другий талант – Божа благодать. Цей талант Бог вділяє всім також безплатно, не за заслуги чи становище, а через заслуги Хресної смерті нашого Божественного Спасителя. Кожній людині дозволено черпати Божу благодать у Святих Таїнствах Церкви. Але це також і наша добра воля: ми можемо сприймати Божу благодать, постійно перебуваючи біля джерела вічного щастя, а можемо й не зачерпнути з нього. Бо бути біля чогось – не означає користати ним, можна перебувати у храмі, але не отримати благодаті Духа Святого. Тож, дорогі у Христі, коли ми нехтуємо Таїнствами Церкви, то нехтуємо талантом, дарованим нам Богом.

Третій талант – Церква Христова. Церква – це спільнота людей, об’єднаних вірою в Господа. Люди поза Церквою не можуть спастися - цю істину неодноразово стверджували святі отці Церкви. Людина поза Церквою схожа на сліпця без поводиря, бо без науки Христової, Таїнств Церкви вона не знає куди ступити і як дійти Небесного Царства. Сліпець завжди просить допомоги у людей, бо без них він загине в дорозі й ніколи не добереться до мети. Тому людина, не користаючи з цього могутнього й дорогого дару, закопує свій талант у землю, бо сліпцеві він ні до чого.

Четвертий талант – свобода. Її Бог дав людині в часі створення, й відтоді вона сама вибирає добро або зло. І, на жаль, жодним даром людина не зловживає так, як своєю волею, часто вибираючи зло, гріхи, а не добро. Згадаймо перших людей Адама і Єву, які в Едемському саду були блаженними, тобто щасливими, постійно спілкуючись зі своїм Творцем, але захотіли саме того, про що Він сказав: «Не можна». Господь, знаючи про цей намір, не паралізував їхню волю, а дозволив: якщо хочете – то робіть, але відповідатимете за це. Тільки-но людина обрала зло, як усвідомила свою наготу, тобто беззахисність, нікчемність, недостойність перед Богом. За порушення Заповіді Господь вигнав людей з раю. А як поводимось ми? Адже ми також щодня щось обираємо, кудись спрямовуємо свою волю. Ми можемо вибрати будь-який варіант, можемо прислухатися до своїх бажань, а можемо й відкинути їх. Це наш вибір: вставати вранці на молитву чи подрімати, йти до храму в неділю чи відпочивати, подати милостиню чи оправдати себе, що всім не даш, осудити когось чи помолитися за нього і так щомиті, щогодини ми вибираємо добро або зло.

П’ятий талант – терпіння. Це те, чого людина найбільше уникає в житті. Однак Святе Писання, вчителі Церкви і святі отці вчать, що неможливо здобути спасіння інакше, як не через страждання й терпіння, несення хреста. Коли Бог допускає людині хворобу, вона скаржиться: «Яка біда, нещастя на мене звалилися, як я терплю!» Але Господь допускає хвороби для того, щоб люди скористали даром терпіння та здобули спасіння. А що робить людина? Шукає найкоротшого шляху до оздоровлення: приймає підряд всі пігулки, робить усе, що їй радять, аби якнайшвидше вилікуватися, і знову весь день працювати. Якщо проблема серйозніша, то хворий, незважаючи на те, що замовив Служби Божі за своє здоров'я, біжить до ворожбитів, чародіїв, знахарів, екстрасенсів й інших служителів бісів, які, використовуючи диявольську силу, повертають йому фізичне здоров’я. Але чи це угодне Богові? Ні! Тому що людина не проявила терплячості, а без терпіння, закопавши Божий талант у землю, не зможе отримати спасіння.

Господь дарував ці п’ять талантів кожній людині, як сказано в Євангельському читанні, «за її силою» - тобто вділив стільки, скільки вона зможе використати, комусь Він додав ще п’ять талантів, а комусь і десять. Однак є нюанс: кожен із талантів людина здатна втілювати в життя лише спільно з іншими людьми, ніхто не визнає чесно: «Все, що маю, зроблено винятково моїми руками». Якщо хтось так хвалиться, то говорить неправду, бо неможливо, щоб людина в земному житті не користувалася послугами інших людей. Приміром, якщо господар будує власноруч хату, то в магазині він купує матеріали, виготовлені іншими. Адже ми всі взаємопов’язані, залежні один від одного в усіх життєвих сферах, і всі ми є дітьми Божими. Якщо наші таланти дані нам Богом, то не можна тримати їх тільки для себе, бо якщо так поступатимуть інші, то й ми також не зможемо скористатися послугами лікаря, пекаря, вчителя, водія та інших спеціалістів. Коли ми чинитимемо іншим те, до чого маємо нахил чи талант, то цим примножуватимемо добро і прославлятимемо Творця.

Наступний дар – дар слова. Люди своєю мовою теж вибирають між добром і злом, можуть прославити Бога та поширювати Його істини. Однак апостол Яків попереджає: «Язик – малий член, але хвалиться вельми» (Як. 3:5). Бо що часто робимо ми своїми устами? Проклинаємо, оббріхуємо, наговорюємо на ближнього, навіть правду подаємо так, як вигідно нам. А коли поширюється неправда, то тішиться ворог роду людського диявол, бо це його метод.

На світі немає людей без талантів, даних Богом, але багато використовують їх неправильно, як говорять метафорично - закопують в землю, де вони пропадають. В сьогоднішньому Євангельському читанні господар сказав про раба, який закопав талант у землю: «Візьміть від нього і дайте тому, що має десять талантів. А цього раба зв’яжіть йому руки і ноги і киньте його у кромішню пітьму, де буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 25:28-30). З науки Церкви знаємо, що душі в пеклі найбільше страждають через те, що неправильно використовували свій час, не користали Божою благодаттю, дарованою у Святих Таїнствах, неправильно спрямовували свою волю, вибір, не хотіли смиренно терпіти.

Дорогі у Христі, сьогодні ми чули заклик Господа: «Хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, хай візьме свій хрест і йде слідом за Мною. Бо хто хоче спасти своє життя, свою душу, той занапастить її, а хто занапастить душу свою Мене ради та Євангелія, той її спасе» (Мф. 8:35-38). Тож пам’ятаймо про це постійно, бо час минає скоро, юність і молодість в’януть, наче квіти восени, надходить старість і видно кінець земного життя, яке не вартує не лише таланта, а й гроша. А щоб наше життя було вартісним, вартим благодаті Божої та цінним в Його очах, змінімо своє ставлення до часу та всіх дарів Божих, щоб здобути ними спасіння у Христі Ісусі, Господі нашім. Амінь.