Сьогодні, дорогі у Христі брати і сестри, в другу неділю після П'ятдесятниці, ми вшановуємо всіх святих на землі українській прославлених. В Євангельському читанні ми чули слова Господа: «Іди за Мною!» (Мф. 4:19), якими Ісус Христос покликав до апостольського служіння рибаків, першими з яких були Андрій, Петро, Яків та Іоан. Вони, почувши цей заклик, залишили рибальські сіті, човни і свої сім'ї та пішли за Ним. Слова «Іди за Мною!» почули не лише апостоли й учні Христові. Їх чули впродовж всієї історії християнства всі, хто сьогодні стоїть по правиці Божій, бо в земному житті зумів досягти святості.
А чи можна піти за Господом і як, живучи у світі й маючи свої життєві обов’язки, творити волю Божу? Так, можна, і ми не лише можемо це зробити, а й повинні. Серед великого сонму святих землі нашої є багато людей, які були одруженими й утримували свої сім'ї, є багато таких, котрі не пошкодували молодості і принесли свою цнотливість, як приємні пахощі для Господа, подавши приклад для наслідування.
Страстотерпці Борис і Гліб загинули від руки рідного брата, їм відтяли голови. Князі мали військові дружини, які могли їх захистити, але хотіли неземної слави і царства - Царства Божого. Преподобний Михаїл Чернігівський на вимогу язичників перескочити через багаття, і цим вшанувати їхнього божка, не ступив й кроку й загинув мученицьки. Здавалося, що тут такого, адже багато християн перескакують через вогнища купальських багать та дотримуються інших язичеських обрядів і в часи сьогодення. А князь не відступив від віри православної і загинув. Таких прикладів із життя українських святих можна навести багато, бо на нашій рідній землі багато святих постраждало за віру Христову і тепер вони сяють, як світильники на Небі, молячись Господеві за всіх, хто славить Бога і правильно вірує в Нього, щоб вони були ревними і в усьому вірними Йому.
Сьогодні, як ніколи є актуальними слова апостола Павла: «Сплячий, вставай і воскресни із мертвих, і Христос освітлить тебе» (Еф. 5:14), бо ми всі - сплячі, ми перебуваємо у гріховній сплячці, розбудити з якої може тільки світло Божественної благодаті. Ми дивуємося, чому у світі зростає число бід, катаклізмів і трагедій, але роздумаймо, не згадуючи про США, Японію чи інші держави, про Україну, парафію Коршева, тому що це життя для нас найближче, найдорожче, стосується нас безпосередньо. То чому ж побільшало скорбот і печалей? Причиною є стан людських душ. Скажімо, якщо недільного дня замість того, щоб відвідати богослужіння, наші парафіяни взимку їдуть на Буковель покататися на лижах, а влітку в Шешори по гриби, то цим вони ображають Бога, тому що Божественна Літургія для християнина повинна бути найсвятішою і найголовнішою за всі справи.
Приклад. Святий старець землі української Паїсій Величковський жив у молдавському монастирі Неамте. Після його смерті чернече життя занепало через те, що монахи дозволили жити влітку в монастирі світським людям разом із жінками та дітьми, почали більше піклуватися про виноградники, виробляти вино, будувати пивниці та крамниці для продажу, навіть відкрили школу, свої оселі поза мурами монастиря здавали за великі гроші приїжджим, а самі переходили жити у віддалені скити. Гості поводилися в монастирі, як господарі. Монахи не мали спокою і часу, цілком забули про правила та обов’язки чернечого життя, які залишив їм преподобний Паїсій. У ті часи чернець обителі Софроній, який досяг високого рівня духовності, мав уві сні жахливе видіння.
На світанку він вийшов з монастирських воріт і побачив на місці, де освячують воду, негра в офіцерському мундирі, який впевнено командував військом. Він був підперезаний змією і замість погонів були зміїні голови. Старець закам'янів на місці, та, опанувавши собою, запитав, що той робить. «Чи ти не знаєш, що я командир війська у вашому монастирі?» - відповів зверхньо негр. «Якого війська? Тепер мирний час», - здивувався Софроній. Тоді диявол - а це був він у вигляді негра - пояснив: «Мене послали з невидимою армією темних сил, щоб я боровся з братією монастиря. Бо коли ви приймаєте монаший постриг, тим самим оголошуєте нам невидиму війну, завдаючи своєю зброєю чимало ран, але після смерті старця Паїсія ми вже не боїмося вас. Коли преподобний прийшов сюди з 60 ченцями, мене прислали з 60 тисячами воїнів, щоб воювати з ними, але допоки старець був живим, всі наші атаки були марними. Після смерті Паїсія я звільнив 10 тисяч своїх воїнів, направивши їх на інший фронт. Коли монахи поставили збагачення вище духовних практик, я звільнив ще 10 тисяч, а коли дозволили світським людям жити в монастирі, то настав час моєї радості - я звільнив ще 10 тисяч воїнів».
Монах запитав: «Якщо тепер монахи втратили запал до боротьби з вами, то чому з тобою ще 20 тисяч воїнів і ви не залишите монастир в спокою?» Демон під впливом Божої Сили змушений був видати таємницю: «Незважаючи на те, що між вами зменшилась любов, в монастирі є те, з чим ми мусимо боротися. Практикуючі монахи вашої обителі, читаючи духовні книги, наносять нам тяжких ран, стають, наче звірі, супроти нас. А які тортури для нас вишукали: піст, працю, покуту, молитви, які, мов вогненні стріли, не дозволяють наблизитися до них!» У ту мить вдарив дзвін до утрені, і командир бісів розвіявся, як дим, а старець прокинувся з тяжким серцем, розповів усе братії та звелів описати все для нащадків.
Дорогі у Христі, ви можете подумати, що це стосується лише монахів, але це стосується всіх: і мене, як священика, і вас, як світських людей. Коли християнин стає на молитву чи коли треба рано піднятися, щоб піти до храму, то проти нього постає велика бісівська сила. Якщо він піддається цій силі, то стає залежним - слугою чи рабом бісів. Преподобний Серафим Саровський говорив, що наприкінці світу люди терпітимуть великі напади диявольські, бо біси сидітимуть не в пеклі, а в людях. І ми вже зауважуємо, що люди, підкорившись бісам, не відвідують церкву, багато обирають відпочинок, в той час, коли в храмах служать Божественну Літургію, їдуть в гори по гриби, йдуть загоряти на річку, дивляться вдома телевізор. Усе це – бісівський вплив через навіювання людям лінощів.
Духовна боротьба триває. Коли людина під час таїнства Хрещення відреклася від сатани, всіх слуг його і всякого служіння йому, відтоді вона стає ворогом для сатани, який проти християн бореться особливо запекло. Тож найбільшою причиною гріховного упадку людей є не матеріальні нестатки, а багатство; не надмір робіт, а лінощі; не хвороби, а здоров'я. Самі ви не раз були свідками, що коли хтось захворіє, то відразу знаходить час і біжить до Бога за допомогою, не дослуховуючись, що і де його болить, стає на молитву і просить оздоровлення. Чи коли людина, опинившись у скруті, усвідомлює, що ніхто з людей не може їй допомогти, тоді вона звертається до Бога. «Поміч моя від Господа і все упованіє возлагаю на Нього» (Пс. 123:8). Це добре, що люди у часі потреб звертаються до свого Спасителя, але погано, що часто, отримавши Божу ласку й допомогу, втрачають духовний порив. Тож не повторюймо таких помилок, докладаймо всі зусилля, щоб покращувати передусім не матеріальний стан свого життя, а стан своїх душ. Для цього не розслабляймося, бо шлях до святості не є легким і простим.
Але особливо наше тіло, а разом з ним і душа, розслабляється влітку, прагнучи відпочинку. Коли треба приступити до духовних практик, ми починаємо слухати, що де болить, дозволяємо іншим відволікти нас від молитви. Так люди втрачають ревність, пильність, про яку ми розважали, і яку проявили Михаїл Чернігівський чи ті, хто радо постраждав за Христа, а не пішов на компроміс. Їхньою ціною було власне життя, тоді, як в нас вирішальним є лише час і бажання.
У духовному житті немає компромісів, бо компроміс – це угода з дияволом, а з ним ми повинні воювати, а не домовлятися. І нашими ворогами є світ, власне тіло і диявол. Як воювати? Господь повчав: «Постом і молитвою» (Мф. 16:21). Ми перебуваємо в часі Петрового посту. І хоч це період літніх відпусток, християни повинні пам’ятати про стримання, як у споживанні їжі, так і в утриманні від гульбищ, які згубні для наших душ. Тому Господь говорить: «Блаженні ті, хто перетерпить ті чи інші скорботи і печалі».
Ми повинні взяти за приклад життя святих землі української, бо Ісус Христос запевняв: «Блаженні ви, коли вас всі зневажатимуть, коли розпускатимуть про вас всяку лиху славу неправдиву Мене ради, возрадуйтеся і возвеселіться» (Мф. 5:11-12). Ці слова стосуються святих, котрі перетерпіли скорботи, витримали в доброму аж до кінця, тобто до смерті, ставши блаженними (щасливими).
Тож і ми докладаймо зусилля для свого духовного вдосконалення. Відчувши, що гріховний сон приколисує нас у гріхах і нам це подобається, ми повинні змусити себе пробудитися, осінити знаком хреста, приступити до молитви, просячи Господа просвітити наші душі й серця світлом Своєї благодаті. І хай ця благодать перебуває з нами завжди! Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар