Неділя митаря і фарисея

 «Покаяння відкрий нам двері, Життєдавче!» – такими словами свята Церква готує нас, дорогі у Христі, сьогодні до часу Великого посту. Співаючи їх на утрені, ми просили Господа, щоб Він торкнувся дверей наших сердець і дарував нам щире каяття у гріхах. Без покаяння не може бути спасіння. Господь, розповідаючи притчу чітко дає зрозуміти, що для того, щоб розбудити в своєму серці щирий жаль за гріхи, потрібне смирення!

Задумаймось над змістом цієї притчі: два чоловіка зайшли до храму і переступили його поріг з однією метою: помолитися, маючи благі наміри - догодити Богові. Однак один вийшов з храму прощений, а другий – осуджений Богом. Чому?

Один із чоловіків був фарисеєм (фарисеї – секта, члени якої твердо, незмінно й ретельно дотримувалися закону Мойсеєвого). Той чоловік-фарисей направду досяг вершини чеснот, не порушуючи Заповідей Божих. Бо у своїй молитві він перерахував, що двічі на тиждень постив, давав десятину з усього, що надбав та ін. Здається, що ще потрібно цьому чоловікові для спасіння? У молитві він не забув також подякувати Богові. У словах подяки за те, що Бог дозволяв йому виконувати Його волю також не було нічого поганого. Але прислухаймося уважніше, за що фарисей дякував? За те, що він не такий, як інші! Духовна помилка його була в тому, що він свою праведність порівняв з гріховністю інших: «Дякую, Тобі, що я не такий, як інші, як цей митар» (Лк. 18:11). Тільки-но фарисей промовив ці слова, як був засуджений Богом, а митар, справді грішник, був оправданий.

Минулої неділі, після Євангельського читання про митаря Закхея, ми говорили про те, чому митарі були грішними. Їхні гріхи, передусім, полягали в тому, що вони збирали податки для Римської імперії, кривдячи євреїв, позбавляючи останніх грошей на прожиття вдів, сиріт і безпомічних людей. Часто вони брали податки більші, ніж було встановлено римлянами, залишаючи надмір собі. Тож для юдеїв слова «митар» та «язичник» були синонімами, ними називали великих грішників.

Таким, напевне, був і митар, котрий зайшов до храму помолитися. Але, зайшовши до святині, він зупинився біля дверей, не насмілюючись підійти ближче, визнав свою недостойність і гріховність перед Богом і, не піднімаючи голови та б’ючи себе в груди, просив: «Боже, милостивий будь до мене, грішного!» (Лк. 18:13) І ця молитва щирого покаяння з глибини душі зі смиренням була вислухана Богом, Який оправдав його.

Дорогі брати і сестри, що не дозволяє нам бачити своїх гріхів? Адже багато людей приступають до сповіді лише раз-два на рік, щоб дотриматись традиції. При цьому вони не визнають своїх гріхів, вважаючи себе безгрішними. Усім треба знати і пам'ятати, що людина, позбавлена благодаті Духа Святого, ніколи не може бачити своїх гріхів! Така людина добре бачить гріхи своїх ближніх, сусідів, знайомих, але своїх не визнає!

Для того, щоб повернути втрачену благодать Духа Святого, нам треба найперше позбутися найбільшого і найтяжчого гріха, який у переліку смертних займає перше місце - гордості. Власне, гордість позбавляє нас благодаті Святого Духа, так само, як позбавила одного з найсвітліших ангела Денницю. Не помітивши цього, засліплений гордістю, він зі світлого ангела став дияволом, і за гординю – бажання стати таким як Бог та за красування своєю величчю, силою і красою - був скинутий Богом з Неба до пекла.

У Святому Писанні читаємо, що «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (1Петр. 5:5). Навіть, якщо людина, подібно до фарисея, виконує всі заповіді Божі, але не має любові та смирення, то вона не здобуде спасіння. Сьогодні на середину нашого храму винесено ікону «Призри на смирення», перед якою ми молимося до Матері Божої, щоб Вона дарувала нам ці християнські чесноти – любов і смирення, бо без них неможливо здобути благодать Духа Святого. А без благодаті Святого Духа не пізнаємо своїх гріхів і не зможемо врятувати свою душу для вічного блаженства. Тож те, що людина не приступає до сповіді, свідчить не про її святість і непотрібність цього таїнства, а про її духовну сліпоту, втрату благодаті Духа Святого. Такій людині треба позбутися гордині, яка заважає їй бачити свої гріхи та помилки.

Дорогі у Христі, сьогоднішня неділя готує нас до Великого посту, часу, коли ми мусимо задуматися над своїм життям як християнина, визнати свою гріховність і покаятися. Господь говорить: «Кожне дерево, яке не насаджене Отцем Моїм, яке не буде давати доброго плоду, буде зрубане і буде вкинуте у вогонь» (Лк. 3:9). Так і людина, серце якої нещедре на добрі плоди, подібно до того дерева, буде вкинута до пекла, щоб не займати місця у Божому саду. Тому докладаймо якомога більше зусиль, щоб наша душа давала плоди, а в серці визрів жаль за гріхи. Прикладом для нас є митар, який переступив поріг храму грішником, а вийшов оправданим.

Кожен із нас, дорогі у Христі, заходить до храму з якимсь наміром: з проханням чогось для себе, своїх дітей чи онуків, з молитвою про здоров’я, багатство, чи, може, про прощення гріхів. Я вас прошу, дорогі брати і сестри, щоразу, заходячи до храму, пам’ятайте, що вийдете з нього або оправданими, або осудженими, але не людьми, а Богом. І часто те, що в людей викликає осуд, оправдане Богом, а натомість те, що люди вважають праведним, осуджене Богом. Тому ще раз закликаю вас: пам’ятайте про це. Храм – це судилище! Переступаючи поріг храму ви повинні зважити на свій внутрішній стан, роздумати та визначити, чого прийшли, перед Ким стоїте і що просите. Бо попереджав святий праведник Іоан Кроштадтський, стережіться: «Щоб молитва ваша не була гріховною в очах Божих, але угодною». Тож завжди моліться так, щоб ваша молитва була приємна Богові, а не примножувала ваші гріхи.

Кожне молитовне правило ранішнього та вечірнього намірення, якщо ви звернули на це увагу, починається словами митаревої молитви: «Боже, будь милостивий до мене, грішного! Боже, очисти гріхи мої і помилуй мене! Без числа нагрішив(ла) я, прости мені!» Тобто, починаючи молитися, ми передусім визнаємо свою гріховність та недостойність. Фарисей був осуджений тому, що осудив митаря. Також часто бачимо, коли хтось грішить і неправильно поводиться, але самих себе не бачимо.

В одному монастирі монах, бачачи, як згрішив брат, промовив: «О, горе мені, бо сьогодні згрішив він, а завтра можу впасти у цей гріх і я!» Така його молитва була оправдана Богом, бо монах не осудив свого брата, боячись сам впасти у ще тяжчий гріх. Кожен із нас, якщо й з Божою допомогою сьогодні піднявся з безодні гріхів, завтра може впасти у ще тяжчий гріх, тому не має права осуджувати ближнього, який впав сьогодні.

Тож хай сьогоднішнє Євангельське читання навчить нас, дорогі у Христі, смирення і любові, бо без цих християнських чеснот ми не зможемо досягти спасіння. Пам’ятаймо, що Господь закінчує притчу про митаря і фарисея словами: «Всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться» (Лк. 18:14). Амінь.