Неділя перед Богоявленням

Сьогодні, дорогі брати і сестри у Христі, неділя перед Богоявленням - час, даний нам для підготовки до величного свята Богоявлення Господнього.

Сумно було у світі в той час, коли над річкою Йордан з’явився найбільший пророк Старого і Нового Завітів - Іоан Хреститель. Його заклик «Покайтеся, бо наблизилось Царство Боже» (Мф. 3:2), його аскетичне життя в пустелі та викривальна проповідь привели багатьох до покаяння. Люди слухали його полум’яне слово та розкаювались у своїх гріхах, омиваючись і хрестячись водою покаяння. Іоан Хреститель звіщав людям, що «Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому» (Мф. 3:11), а коли його запитували, чи він Месія, Христос, він відповідав: «Я голос Того, хто кличе в пустелі: рівняйте стежки для Господа» (Мф. 3:3).

Іоан Хреститель проповідував переконливо, але не нав’язливо, він закликав, попереджав і просив покаятися. Але одні слухали його зневажливо, просто з цікавості почути ще одного проповідника, яких в Ізраїлі було багато, а інші - з вірою, відразу визнаючи свої гріхи та жаліючи за ними, каялися й омивалися водою, намагаючись змити їх зі свого тіла. Кожен по-своєму сприймав слова Іоана Предтечі, наскільки був готовий.

Сьогодні, дорогі у Христі брати і сестри, тим голосом волаючого в пустелі є Христова Церква, а пустелею є народ, який поводиться так само, як євреї майже дві тисячі років тому: одні слухають, інші прислухаються, дехто насміхається, а хтось кається та змінює своє життя. Ми, християни третього тисячоліття, також повинні готуватися до приходу Месії, до другого приходу Господа. Як готуватися, запитуєте ви. В Євангелії чітко сказано: рівняти стежки Господеві, тобто змінювати свої серця, очиститися від гріхів і аж тоді  будемо готові до зустрічі з Господом.

Святий Іоан Хреститель сказав: «Серед вас стоїть Той, Кого ви не знаєте, Той, Який хреститиме вас Духом Святим». Уявіть собі, що на березі ріки Йордану стоять сотні, може й тисяча людей і слухають, як Предтеча говорить, що серед них є «Той, Якому я не достойний розв’язати реміння взуття. Серед вас стоїть Той, Кого ви не знаєте, Той, Який хреститиме вас Духом Святим» (Лк. 3:16). Дуже прикро, але ці слова актуальні і в часи сьогодення, вони стосуються багатьох з нас. Чому? Бо в кожному храмі Господньому, особливо під час Божественної Літургії, перебуває Той, Кого багато хто не пізнав, не зрозумів, що Він – тут, де зібрано двоє чи троє в Ім'я Його, Хто хрестить Святим Духом, Хто віддав Себе заради нашого спасіння на розп'яття, Хто вділяє нам Своє Тіло і Свою Кров.

Дорогі у Христі, пам’ятайте, що храм – це місце присутності Господа, що Божественна Літургія – це не просто обряд, ритуал, а Таїнство, в якому присутній Сам Господь. Серед нас перебуває Той, Якого ми не завжди впізнаємо, чиєї науки ми не дотримуємося, чиїми заповідями ми легковажимо. Щоразу, коли священик виходить з Чашею на амвон, промовляючи: «Зі страхом Божим, вірою і любов'ю приступіте», він говорить не просто слова. Адже у Чаші – Сам Євхаристійний Христос. І як Йому приємно, що після цих слів люди у храмі приступають до Святого Причастя, та яким скривдженим почувається Господь, коли жодна людина не хоче прийняти Його. Засмучений Господь відвертається від тих, які прийшли, не зрозумівши, Хто є серед них. Це надто важливий і особливий момент.

Є люди, особливо старшого віку, які дещо з осудом - бо за панування Польщі на наших землях вчили інакше або зовсім не вчили в часи атеїзму - ставляться до тих, хто часто приступає до таїнств Сповіді та Покаяння. Покаяння – це не ритуал, а стан душі, який не всім відомий. Навчити когось каятися важко, як і змусити насильно виявляти почуття, яких немає. Приміром, як щиро любити людину, на яку тримаєш образу, це почуття повинно визріти. Так само і з покаянням. Сповідь щоразу теж є іншою. Хтось механічно визнає себе грішником, а хтось «копирсається» у своїй душі глибоко, відшукуючи найменші плями на совісті. Хтось недбало сповідається раз у рік, вважаючи, що цього досить, бо він нікого не вбив, нічого не вкрав, а хтось обливає себе слізьми покаяння щомісяця, постійно вишукуючи та намагаючись змінити свою гріховну натуру.

Стан людини під час таїнств Сповіді та Причастя відомий тільки Богові. І коли на Божественній Літургії є причасники, то Господь приймається не лише ними, а й усіма, хто присутній у храмі. А якщо причасників немає, то Господь зневажений, не потрібний, не прийнятий серцями християн.

Слова Іоана Хрестителя «Серед вас Той, Кого ви не знаєте» стосуються кожного із нас тому, що ми не завжди усвідомлюємо, що тут, у храмі, присутній Ісус Христос, наш Спаситель. Не завжди в ту мить, коли закликається Святий Дух і перетворюються хліб у Тіло, а вино на Кров Господню, ми не в силі, а інколи навіть і не намагаємося, збагнути, що поруч з нами присутній Сам Господь. Ось чому особливо у храмі ми повинні роздумувати над тим, що серед нас перебуває Той, Хто до кінця не пізнаний, не зрозумілий і до кінця нами не прийнятий.

Дорогі у Христі, ми повинні усвідомити, що кожна Божественна Літургія це є особливо таємничий момент єднання нашої душі з Богом. Звичайно, що в кожного своя дорога до Бога та особливе відчуття Божественного. І вічні муки чекають душі тих, хто, відвідуючи храм не зустрінеться з Ним. Адже ми для того і приходимо на Божественну Літургію, щоб поспілкуватися з Господом, Який чекає нашої молитви, нашого звернення до Нього

Нічого дивного немає в тому, що, відвідуючи постійно богослужіння, в певний момент дехто може відпасти від Церкви. Так було завжди. Коли проповідував Іоан Хреститель на берегах Йордану, то багато людей говорили: «Хто може слухати безумство це?» та з погордою відходили. Коли проповідував Ісус Христос, люди теж роздумували: «Хто може зрозуміти слова ці? Господь каже: «Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою кров, той має вічне життя» (Ін. 6:54). Навіть деякі апостоли від 70-ти не зрозуміли і казали: «Жорстока це мова, хто слухати може її» (Ін.6:60) і відійшли. Господь сказав 12 апостолам: «Чи не хочете й ви відійти?» (Ін. 6:67) Тобто Господь хоче, щоб Його науку сприймали добровільно, Він не допускає примусу, який є засобом диявола. Господь розуміє, що в певний час людина може прийти, а може й відійти, щоб через помилки і роздумування знову навернутися до Істини. Метою християнина є пізнання волі Божої, Його промислу щодо свого життя. Відчувати присутність Бога, розуміти Його волю – найвище блаженство на землі, до якого постійно запрошує Своїх дітей Церква. Апостол Петро говорить: «До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова вічного життя» (Ін. 6:68).

Так і ми, якщо навіть відійшли від Бога, повинні задати собі запитання: а куди нам піти, до кого? Тому просімо: «Господи, зворуши моє затверділе серце! Господи, дай мені це зрозуміти! Господи, дай мені це відчути! Господи, дай мені бути при Тобі і не відпасти від Тебе!» В подячному акафісті ми молимося: «Не дай мені засумніватися в Тобі, не дай мені відпасти від Тебе, але утверди мене у вірі та сподоби мене бути при Тобі».

Тож, дорогі у Христі, рівняймо стежки для Господа, бо незабаром Він вдруге прийде у славі, як Цар, і судитиме кожного згідно з його вчинками. І кожен з нас або прославиться, або осоромиться. Тож поки ще Господь дав нам життя, чинімо так, щоб, очистивши від гріхів своє серце та душу, прийняти туди Спасителя, щоб протягом усього життя відчувати Його присутність. Амінь.