Неділя сліпонародженого

«Я – світло для світу» (Ін. 8:12) – мовив, дорогі брати і сестри у Христі, Господь, коли учні запитали Його про причину вродженої сліпоти юнака. Хлопець, маючи батьків, не міг їх бачити, як не міг бачити і світла, сонця, краси світу, створенго Богом, але не нарікав, терпеливо несучи хрест своїх страждань. Ця сліпота була дана йому для того, щоб Бог сотворив на ньому дивні діла - наш Божественний Спаситель Ісус Христос чудесним чином оздоровив його.

Люди більшою чи меншою мірою позбавлені зору духовного. Сліпота тілесна призводить до великих незручностей – незряча людина потребує постійного поводиря, але й духовна сліпота не дозволяє людині прийти до мети та здобути спасіння для своєї душі без сторонньої допомоги.

У Святому Письмі наведено багато прикладів духовної сліпоти. Книжники і фарисеї, як ми чули в сьогоднішньому Євангельському читанні, котрі бачили чудо повернення зору сліпонародженому, поставили сумнівне запитання: чи цей Чоловік від Бога. Чому? Тому що їхні духовні очі були сліпі, вони не бачили, що перед ними Сам Господь. Апостол Юда Іскаріотський, який тривалий час перебував разом з Ісусом Христом, був засліплений гріхом грошолюбства, і ця сліпота не дозволила йому усвідомити, що він зраджує Істину, Світло для світу, Яким є Ісус Христос. Апостоли Лука і Клеопа, подорожуючи після Воскресіння Христового, не впізнали свого Вчителя, Котрий приєднався до них, бо їхні серця були засліплені страхом перед юдеями. Знаємо і про жорстокого переслідувача християнства Савла, котрий був духовно сліпим, допоки Господь не вразив його сліпотою тілесною, не просвітив його розум, душу і серце, і він став вибраною посудиною Божою – апостолом Павлом. Часто людина може провести у духовній сліпоті все життя і лише наприкінці прозріти. Тож вважаймо, щоб не було запізно.

Приклад. Один господар наказував своєму слузі топити маленьких сліпих котенят. Слуга слухняно топив їх, але одного разу попросив: «Не заставляйте мене більше цього робити, бо у сліпих котенят, яких я кидаю у воду, відкриваються очі, і в них я бачу такий страх, що сам лякаюся».

Подібне відбувається із людською душею, коли грішник, помираючи, врешті розуміє, що душа не помирає з тілом і починає боятися того, що його чекає. Він усвідомлює, що жив грішно і за це треба звітувати перед Богом та виконати його вирок, а змінити щось запізно.

Приклад. В Англії є високий міст, названий мостом самогубців. Ті, хто вважає, що смерть вирішить їхні проблеми, кидаються з нього вниз. Рідко вдається врятувати когось, бо навіть якщо людина не розіб’ється, то в часі падіння в неї відмовляє серце. Але одного чоловіка все ж врятували і запитали, що він відчував, коли коїв смертельний гріх самогубства. Чоловік признався, що поки летів донизу - а це якась мить - переглянув все своє життя і зрозумів, що його проблеми – дрібниці, ніщо в порівняні з тим, що він за хвилину помре і нічого не зможе змінити.

Тож коли помирає грішник, його духовні очі відкриваються, але уста вже закриті, і він не може промовити слова каяття та прийняти Найсвятіші Тайни – Тіло і Кров Христові. Для того, щоб наші духовні очі відкрилися завчасно, коли ще можна все змінити і виправити, Свята Церква радить читати Святе Євангеліє, приймати науку Христа своїм серцем, душею, змінюватися і йти дорогою спасіння.

Справді треба бути сліпим, щоб не бачити великої кількості чудес, якими Господь проявляє Свою милість і благодать. Багато людей, яких я знаю особисто і з якими доля зводила за період мого священичого служіння, саме в Церкві прозріли, отримали благодать, випросили, вимолили в Бога ту чи іншу ласку, і то велику. Але деяких із них гріх засліпив так, що вони вирішили: «Це випадковість, так співпало». Тож, пам’ятаймо, що тоді, коли людина починає сумніватися у всюдиприсутності Бога і думати, що милість Господа в її житті – це випадковість, закономірність чи її власні заслуги, Він відвертає Своє обличчя від неї. Тому молімось, щоб Господь – Світло для світу - просвітив наші душі і серця та перемінив наше життя.

Це можна пояснити і на прикладі тваринного світу. Орел, піднімаючись високо в небо, розвиває свій зір так, що бачить на полі маленьких тварин, приміром, мишу. І навпаки, тварина, живучи у темряві печери й мало користуючись зором, спочатку стає короткозорою, а згодом сліпою, як деякі види риб, що живуть на глибині, де немає світла, і зір їм не потрібний. Так само і в духовному житті: хто розвиває свій духовний зір, часто ним користується, той досягає чіткого погляду і здатний ним бачити свій духовний світ, свої гріхи і провини, а прозорливі навіть бачать внутрішній світ інших людей. А людина, занурена у глибини своїх гріхів, зло і беззаконня, стає короткозорою, не помічає ні своїх гріхів, ні огидного свого життя, ні благодаті Божої, і у такій сліпоті нидіє та помирає. Ми, віруючі християни, повинні розвивати свій духовний зір і просити у Господа, щоб Він дозволив нам побачити всі наші гріхи, дарував можливість виправити їх і стати на дорогу, що веде до спасіння душі.

Сліпонароджений, про якого ми чули в Євангельському читанні, прозрів не лише тілесно, а й духовно. Чому? Бо коли фарисеї звинуватили Ісуса Христа в тому, що Він не дотримується суботи і тому не може бути від Бога, чоловік, що прозрів, заступився за Нього: «Ми знаємо, що грішників Бог не слухає, але тих, хто шанує Бога і волю Його творить, того слухає Бог» (Ін.9:31). Такі слова, дорогі у Христі, може сказати лише людина, яка духовно прозріла. І юнак, оздоровлений від вродженого каліцтва, визнав Бога, мовивши: «Вірую, Господи, - і поклонився Господеві» (Ін. 9:38).

Дорогі у Христі, пам’ятаймо, що спасемося тільки вірою, що лише той, хто бачить світло, йде до світла і тягнеться до нього, може бути ним просвітлений, і спасеться та успадкує славу, яку Господь приготував тим, хто любить Його. Амінь.

Неділя сліпонародженого

«Я вірую, Господи! І вклонився Йому» (Ін. 9:38).

«Я – світло для світу» (Ін. 8:12), – сказав Ісус Христос, маючи на увазі світло, яке ніколи не гасне та просвічує душі й серця людей. Сьогоднішнє Євангельське читання, дорогі брати і сестри у Христі, розповідає нам про велике чудо Господа – оздоровлення сліпонародженого юнака, який ніколи не бачив видимого світу, сяйва сонця і світла місяця, своїх рідних і тих, хто поруч з ним, а міг лише уявляти. Така людина не обходиться без сторонньої допомоги і, щоб якось жити, переважно просить милостиню. Господь-Життєдатель - Лікар душ та тіл людей - оздоровив сліпого від народження. Цей випадок єдиний в Євангелії, коли Ісус Христос оздоровляє не словом, промовляючи: «По вірі твоїй хай буде тобі» (Мф. 8:13), а лікарством. Спаситель зробив суміш, плюнувши на землю, помазав нею очі нещасному і відправив сліпця помити їх у купелі Силоам. Тільки-но сліпий промив очі, як прозрів.

Сліпонароджений, зрозумівши, що бачить, надзвичайно зрадів і своєю радістю ділився з усіма довкола, розповідав усім про чудо і велику силу Божу. Здивовані люди запитували одне в одного: «Чи ж не той це, що просив милостиню?» Одні казали: «Він», інші казали: «Схожий на нього», він каже: «Так, це я» (Ін. 9:8-9). А фарисеї, замість того, щоб радіти з усіма, обурились, що було наслідком їхнього гріха заздрощів, мовляв, від віку не чувано, щоб хтось повернув зір сліпонародженому. Вони, не маючи інших закидів, заздрісно й пихато говорили: «Не від Бога оцей Чоловік – бо суботи не держить» (Ін. 9:16).

Дорогі у Христі, така поведінка юдейських законовчителів притаманна людям і в нинішні часи. Багато наших сучасників хворіють через те, що обмовляють інших, живуть в гріху пліткарства. Цей гріх - це обмови та очорнення. Обмови – осуд когось чи безпідставне критиканство, а очорнення - переконання інших людей в тому, що біле – не біле, а чорне, є порушенням Заповіді Божої «Не свідчи неправдиво на ближнього свого» (Вих. 20:16). Йдеться тут не лише про свідчення в суді, а загалом про неправду, переконування інших, що брехня є правдою. Юдейські законовчителі переконували людей, що Ісус Христос грішив, бо порушив суботу, звинувачуючи Його, що Він не від Бога.

Господь, оздоровивши незрячого, подарував йому не лише тілесний зір, а й духовний. Спаситель запитав сліпонародженого: «Чи увіруєш в Сина Божого?» «Хто Він є, - каже незрячий, - щоб я увірував у Нього?» «Це Той, Хто говорить з тобою – то Він!» І він каже: «Вірую, Господи» - і поклонився Йому» (Ін. 9:35-39). Тож зустріч з Ісусом Христос перемінила не лише фізичний стан юнака, а й його внутрішній - він став духовно зрячим.

Дорогі у Христі, духовна сліпота в наші часи вразила багатьох. Часто і ми багато чого не бачимо, бо не хочемо бачити; не чуємо, бо не хочемо чути; не розуміємо, бо не хочемо зрозуміти. Тож кожній людині потрібне духовне прозріння. Згадаймо апостола Павла, точніше Савла, котрий переслідував Церкву Христову, допоки не явився йому Господь і не осліпив його. І лише коли Савл прийняв таїнство Хрещення, до нього повернувся як тілесний, так і духовний зір, він став вмістилищем Духа Святого, апостолом, який багато потрудився у справі проповіді благовістя. Хреститель нашої землі рівноапостольний князь Володимир, ще будучи язичником також осліп, а після прийняття таїнства Хрещення полуда впала з його очей, він прозрів тілесно і духовно, став ревним християнином, котрий привів Київську Русь до правдивої віри. Тож духовна сліпота заважає нам спастися, не бачити світла Божественної благодаті, яке просвічує душі та серця.

Приклад. Новонавернений чоловік зустрів давнього приятеля, котрий почав кепкувати з нього: «О, чув, що ти приєднався до Христа! А що ти взагалі знаєш про Нього: чи знаєш, в яких умовах Він жив, до якої політичної партії належав, скільки мав ворогів і скільки людей не прийняло Його науку?» Той відповів: «Справді, я цього не знаю, але знаю більше. Знаю, що Ісус Христос – Всемогутній Бог! Тобі відоме моє життя: я був алкоголіком, пропивав усі гроші, ледве добирався додому, бив свого дружину і дітей. Через це ми жили бідно, мої діти були голодні, не мали в що зодягнутися. А пізнавши Господа, я прийняв святе Хрещення, щонеділі приступаю до Святої Сповіді та Причастя, змінив своє життя. Мене змінив Господь! Ось що я знаю і про що можу свідчити».

І кожному з нас не так важливо знати величезну кількість інформації із засобів масової інформації - хоч уявлення про світ, в якому ми живемо, треба мати - як обов’язково знати те, як врятувати душу та вберегти себе від спокус цього світу. У темряві гріхів ми цього не дізнаємося, нам потрібне світло, котре просвітить наші душі, розум і серця, і цим світлом є благовість Євангелії, наука Церкви Христової, дарована Господом Ісусом Христом благодать. Ми часто буваємо в житті позірними, несправжніми християнами, дотримуємось обрядів, ходимо до храму в неділю, а в повсякденному житті йдемо на компроміси з дияволом. Ми не задумуємось, що це зрада Господу, а оправдовуємось, що «так краще для нас», «так треба», «так роблять усі».

Приклад. Одному віруючому моряку капітан корабля якось наказав в неділю розвантажувати трюм. Побожний юнак відмовився, твердо заявивши, що не порушить Закону Божого. Капітан порадив йому найняти для цієї робити когось іншого. Моряк не погодився: «Не можу цього зробити також, тому що це буде лицемірством і моя совість докорятиме, що я не працюю в неділю, а іншого змушую». Розлючений капітан звільнив моряка і той зійшов на берег. І того ж дня на кораблі розірвало паровий котел і кілька людей загинуло. Якби побожний юнак там залишився, то й він загинув би. У такий спосіб Господь, випробувавши його віру, врятував від смерті. Хлопець позбувся роботи, але, якщо Господь дарував йому життя, то й дасть можливість знайти іншу роботу.

Дорогі брати і сестри, в нинішні економічно нестабільні часи багато людей втратило роботу і виїхало за кордон. Наші співвітчизники працюють в різних країнах заради грошей для себе і своїх родин, і ми не знаємо, чи вшановують там неділю. Згодом, повернувшись додому, вони вже мають можливість і час вшанувати Божий день. Але, гляньте, скільки парафіян не прийшло на Службу Божу не через свої немочі, а через зайнятість побутовими справами. Це свідчить про те, що в них на першому місці задоволення матеріальних потреб, а не Закон Божий, Ісус Христос, їхній Спаситель та Добродійник, Котрий дарує все необхідне для життя, дарує Себе у Святій Євхаристії. Ось так йдуть на компроміс з гріхом! Якщо додають до одного гріха наступний, а потім ще інші, то люди, опинившись в темряві, не приймають світло, як старозавітні вчителі єврейського народу, що бачили і чули Месію, але не пізнали Його духовними очима, тож Божественне світло та благодать не просвітила їх.

І сьогодні багатьом церковний дзвін ні про що не нагадав, Божественна Літургія виявилася менш вартнішою за їхні приватні справи. Ми повинні боятися такого стану, це небезпечно, коли люди вважають себе християнами, виконують обряди, як віруючі, але вибирають гріх, зло, нехтують тим, що пропонує їм Свята Церква й Христос, Який є світлом для всіх. Тож пам’ятаймо, що у гріхах ми страждаємо хворобами тіла і душі, а світлом Христовим просвічуємося та отримуємо благодать. Сьогодні - остання неділя перед Вознесінням, це час, коли після Воскресіння Ісус Христос Своєю благодаттю перебуває на землі. Він являвся тоді Своїм апостолам, учням, першій громаді Церкви Христової, настаноляючи, застерігаючи, підкріплюючи та обіцяючи зіслати Духа Святого. Він постійно перебуває й посеред нас. Хай же милість Господа просвічує наші серця, щоб там замість темряви, байдужості, холоду, закам’янілості і черствості були відкритість і щирість перед Його благодаттю і світлом, яке ніколи не гасне. Амінь.