Вперше після Воскресіння Господь явився лише 10 апостолам, Фома був відсутній. Тоді Ісус Христос показав їм Свої рани, і коли учні розповіли про це Фомі, той з недовірою мовив: «Поки не побачу, доти не увірую. Доки не торкнуся своїми пальцями Його ран, доки не вкладу руки свої, доти не повірю» (Ін. 20:25).
Апостол Фома засумував. Бо що таке невір'я, яке спричинює сумнів? Це, передусім, печаль душі. Навіть любов, сповнена сумніву, не робить людину щасливою. Віра завжди додає людині бадьорості, а невір'я – лише скорбот. Так, жінки-мироносиці, виявивши вранці порожній гріб і побачивши Ісуса Христа, Який воскрес, зраділи; апостоли, котрі в страху сиділи за зачиненими дверима, побачивши Господа, теж зраділи, тільки один Фома перебував у сумнівах. У Святому Євангелії не описано, чим займалися весь тиждень після цієї зустрічі апостоли, але деякі святі отці припускають, що вони молилися за Фому, щоб Господь додав йому віри і змінив його заскорузле серце. І коли на восьмий день після Воскресіння Ісус Христос знову відвідав апостолів, то після звичного привітання «Мир вам!» звернувся до апостола Фоми: «Дай Мені палець свій, торкнися ран Моїх і вклади руки свої у ребра Мої» (Ін. 20:27). Якщо інші апостоли жили лише вірою і любов'ю, то Фомі потрібні були, крім цього, ще й фактичні переконання. Після цього апостол Фома став ревним сповідником віри. Апостоли, побачивши воскреслого Месію, увірували і поклонилися, а Фома визнав: «Господь мій і Бог мій» (Ін. 20:28). До речі, у Святому Писанні знаходимо свідчення, що першим Ісуса Христа назвав Богом саме апостол Фома. Однак Господь промовив: «Блаженні (тобто, щасливі) ті, що не бачили і увірували» (Ін. 20:29).
Дорогі у Христі, розміркуємо про віру. Господь будує Свої стосунки з людиною через її віру. Сьогодні також багато людей говорять: «Поки не побачу - не повірю!» Ви тільки задумайтесь: скільки у світі, навіть в Україні й нашій області є мироточивих чудотворних ікон, скільки чудес відбувається, а люди поспішають туди не для того, щоб щиро помолитися, оздоровитися, зміцнити віру, отримати полегшу для душі і тіла, а «щоб подивитися». Вони кажуть: «Поїду, подивлюся заради інтересу, чи справді це так». А вірити – значить прийняти за правду те, чого не бачили самі. Апостол Павло говорить: «Віра – це підстава сподіваного, доказ небаченого» (Євр. 11:1), а в іншому місці: «Без віри неможливо догодити Богові». Отож, не вірити Богові – це найбільший гріх, який є коренем інших гріхів. Людина мусить у щось вірити: якщо вона не вірить в Бога, то вірить в когось чи у щось інше. Якщо людина не має віри, то вона не зможе прийти до Бога. Бог не може являтися кожній людині, щоб переконати її у правдивості Христової науки. Та й це не обов’язково, адже Ісуса Христа бачило багато ізраїльтян, але не всі повірили в Нього. Людина повинна сама прийти до Бога і повірити. Тому Воскресіння Христове для тих, хто вірив, стало великою радістю, як для жінок-мироносиць і апостолів, а для тих, хто бачив Його, розмовляв з Ним, але не повірив - великою скорботою.
Скептики стверджують, що Ісус Христос не помер на Хресті, а впав у летаргічний сон. У Євангелії читаємо, що деякі юдеї були переконані - до речі цієї версії вони дотримуються і в нинішні часи - що Христа з гробу вкрали Його учні, подавши світові як надзвичайний випадок воскресіння. Тому юдеї чекають першого приходу Христа, а християни – другого.
Сумніви у вірі були з перших віків християнства, єретики різних течій по-своєму тлумачили постать Спасителя людства. Одні, послідовниками яких є свідки Єгови, визнавали, що Ісус Христос – лише Чоловік, а не Бог. Інші вважали, що Він – тільки Бог, а не Чоловік, і цим збивали з пантелику багатьох. У нинішні часи теж багато сектантів, єретиків намагаються посіяти в серцях віруючих сумнів.
Одного святого старця запитали, як спастися, на що він відповів: «Якщо хочеш спастися, ніколи не спілкуйся з єретиками, бо це похитне твою віру». Багато людей, однак, слухають різних проповідників, оправдовуючись: «Я добре знаю своє, я їх просто слухаю», але посів неправдивого вчення призводить до того, що в людини закрадається сумнів: чи справді Ісус Христос Бог чи лише Людина, а Пречиста Діва Марія – Богородиця чи Христородиця? Ось тому слухаймо поради старця не спілкуватися з єретиками, а вірити в те, що сповідує Свята Православна Церква. Ми, християни, сповідуємо, що Ісус Христос як Богочоловік воскрес із мертвих, що Бог є всюди і все наповнює.
Один священик постійно повторював на проповідях своїм парафіянам, що Бог є всюди, все знає, чує і бачить. Якось один чоловік не витримав і відповів: «А нам такого Бога не треба, ми хочемо вільного неконтрольованого життя і нам не подобається, щоб хтось знав, бачив і чув те, що ми робимо!» Сучасний світ подібний до того чоловіка, бо також вважає: «Хай Бог буде, але мені не подобається і не потрібно, щоб Бог все бачив, чув і знав». Але істинний Бог - Єдиний, у Тройці Святій прославлений - є всюди, все наповнює і все знає. Християни вірять саме в це і повинні любити такого Бога, а не вигідного божка, який не бачив би їхніх гріхів.
Бог є всюди. Це не подобається людям, котрі у храмі поводяться благочестиво, а вийшовши з нього, живуть так, як їм хочеться: п'ють, осуджують ближніх, сваряться. Однак у Святому Письмі написано, що немає тварі, яка могла б сховатися від Господа. Псалмоспівець Давид також повчає нас: «Куди я від Духа Твого втечу? Піду на самий край моря і там Ти є, піду до шеолу і там Ти» (Пс. 138:7-8). Саме такою повинна бути віра християнина. Святий апостол Яків пише, що «віра без добрих діл мертва» (Як. 2:7) і продовжує: «демони так само вірують і тремтять» (Як. 2:19). Істинність віри проявляють наші діла. Бо якщо ми говоримо, що віримо, а живемо так, ніби Бог нас не бачить, не чує і не знає все про нас, то це ознака беззаконня.
Матеріалістичний світ намагається знецінити віру. Ми багато знаємо, багато читаємо, отримуємо інформацію із засобів масової інформації, але чи від того збільшується наша віра? Навпаки, це веде до безвір'я. Бо віра – це добрі вчинки, а коли їх кількість зменшується і у світі переважає зло, значить християни не мають міцної віри.
Дорогі у Христі, сьогодні у храмі роздають артос. Слово «артоз» в перекладі з грецької мови означає «спільний для всіх членів Церкви освячений хліб». Його освячують в день Пасхи і упродовж Світлого тижня він лежить на тетраподі поряд з іконою Воскресіння Христового. Артос роздають як святиню, що має лікувальну силу і вдома зберігають на потребу в часі хвороби у святому кутку, де є ікони. Споживаючи артос, щоразу, незалежно від часу, навіть на Різдво, промовляють: «Христос воскрес!» Згадавши Воскресіння Христове, людина споживає артос з вірою та отримує зцілення. Зберігати його треба від нечистоти і тління, загорнутим в серветку, щоб не кришився і не впав на землю. Не можна також зневажати просфору й антидор, які роздають після Служби Божої. Бо буває, що людина бере їх і тією ж рукою хреститься, розсипаючи святиню, або бере неакуратно одні частинки, а інші падають на підлогу храму, і на них стає наступна людина. І це не просто людська неуважність, а гріх святотатства! Ось чому священики завжди попереджають, що до освячених речей треба ставитися зі страхом Божим, споживати з вірою. Все, що пропонує Церква, треба сприймати з вірою і в храмі треба робити все з особливою уважністю.
Сьогоднішня неділя апостола Фоми повинна скріпити нас у вірі в Господа та в Його божественну благодать, у те, що Бог так возлюбив світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб врятувати нас. Ми повинні вірити, що Господь, люблячи нас, як батько своїх дітей, у різний спосіб наставляє, навчає, застерігає, направляє на дорогу, що веде до спасіння. Бо прикро дивитися батькам на хворих дітей, а ще прикріше знати, що вони хворіють духовними недугами і гріхами. Тим більше страждає Отець Небесний, коли людина йде дорогою гріхів до вічної погибелі, а Він, чекаючи на її свідоме навернення, проявляє різні Свої замисли, аби просвітити її розум, пробудити жаль за вчинене зло і гріхи, навернути до вічного життя. Господь каже: «Я – дорога, правда і життя» (Ін. 14:6). Ми повинні не сидіти перелякані в темряві кущів своїх гріхів, а добровільно обрати дорогу спасіння, вийти на світло, що просвітить наші душі та серця, і, ставши міцними у вірі, прославляти Бога завжди, нині і повсякчас, і навіки віків. Амінь.
Неділя апостола Фоми
«Господь мій і Бог мій» (Ін. 20:28)В першу неділю після розп’яття Ісуса Христа серця апостолів і учнів Його сповнились радістю – вони отримали звістку про Воскресіння Христове. В Євангельському читанні ми чули, що апостоли Іоан і Петро після повідомлення жінок-мироносиць про те, що Ісус Христос воскрес, поспішили до гробу і пересвідчились, що камінь від нього відвалено. Спочатку вони злякалися, бо, увійшовши до печери, не побачили мертвого тіла свого Вчителя, але відразу зраділи, коли почули голос ангела: «Чого шукаєте живого між померлими? Він воскрес. Його немає тут» (Лк. 24:5-6). Апостоли не зчулися, як прибігли до будиночка, де за зачиненими дверима їхні товариші у страху очікували, що ще можуть вчинити юдеї. Згодом там явився Ісус Христос, що воскрес, мовивши: «Мир вам!», дарувавши їм спокій, що сходить з Неба і сповнює серця всіх Його послідовників. Серед апостолів не було апостола Фоми. Тож коли апостоли постійно переповідали про з’яву свого Вчителя й раділи, Фома сидів насуплений. Він не міг повірити, що Той, Котрий перетерпів такі муки, страждання, смерть, свідками яких було багато людей, міг піднятися з гробу. Так роздумуючи він мовив: «Коли на руках Його знаку від цвяхів я не побачу, і пальця свого не вкладу до боку Його, не ввірую!» (Ін. 20:25).
Сумнів апостола Фоми, дорогі у Христі, супроводжує людство в усі часи. І сьогодні багато хто роздумує: «Як я можу вірити в те, чого не бачив, визнати те, до чого не доторкнувся?» Але як багато людей дихають повітрям, не усвідомлюючи цього, і лише коли повіє вітер або коли не мають чим дихати, переконуються, що повітря існує. Багато не помічають світла, допоки їх не огорне темрява. Так і люди не відчувають Бога і не задумуються над Його існуванням, допоки хвороба чи інше нещастя не переконають їх, що немає від кого чекати порятунку, окрім Бога. Як тільки люди роблять крок назустріч Господу, то відразу відчувають Його присутність і допомогу.
А тоді сумнів сповнив серце апостола Фоми, який не міг уявити та повірити в те, про що йому розповідали інші апостоли. Восьмого дня після Свого Воскресіння Ісус Христос знову явився апостолам, серед яких був і Фома Невіруючий, як його назвала Свята Церква. Фома прославився своїм невір’ям, бо покладався в усьому не лише на віру, а й на розум і переконання. Втім він прославився й ісповідництвом. В Євангелії розповідається лише про два такі сповідування: перше пролунало з уст Петра: «Ти – Христос, Син Бога Живого» (Мф. 16:16), друге, коли Ісус Христос, явившись вдруге всім апостолам, сказав Фомі: «Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь невіруючий, але віруючий» (Ін. 20:27), він визнав не лише устами, а й серцем: «Господь мій і Бог мій» (Ін. 20:28). Однак, незважаючи на це, Господь мовив: «Блаженні, тобто щасливі, не ті, хто побачили і увірували, а ті, які не бачили і увірували» (Ін. 20:29).
Апостоли після зіслання на них Святого Духа, сповнившись сильною вірою, розійшлися по різних країнах проповідувати науку Христову. Сила переконань учнів Христових була такою великою, що їхні проповіді язичники сприймали на віру. І відтоді понад дві тисячі років християни сприймають на віру все, що написано у Святому Писанні.
Що дає віра? Віра – це підстава сподіваного, доказ небаченого (Євр. 11:1), те, за допомогою чого ми, не побачивши, відчуваємо серцем, бачимо духовними очима та сповідуємо устами. Нещасна та людина, яка не вірить, піддає сумнівам істини, Святе Писання та вчення Церкви Христової. Тому в іспиті совісті, коли християнин готується до святої Сповіді, по першій Заповіді Божій є запитання: «Чи не мав ти сумніву в існуванні Бога?» Сумнів спричинює скорботи, сум, змушує людину страждати, допоки вона не повірить, позбавляє духовної радості, спокою душевного, без якого неможливе спасіння. Саме тому на кожній Божественній Літургії ми молимось «за мир з неба, за мир душевний», який повинен сповнювати наші серця постійно, а особливо в часі, коли воскреслий Ісус Христос явився апостолам і побажав: «Мир вам» (Ін. 20:26). Ми, подібно до тих апостолів, після 40-денного посту, під час якого розважали про муки і страсті Христові, про Його Хресну смерть, сьогодні вдивляємось в Його руки і ноги, де є знаки від цвяхів, у пробитий списом бік, і переконуємось, що Господь насправді терпів заради нашого спасіння.
Приклад. Одна дівчинка, сидячи на колінах у матері, мовила: «Мамо, ти маєш найкрасивіше волосся, твоє обличчя найгарніше, твої очі наймиліші. А чому в тебе такі чорні негарні руки?» Мати відповіла: «Дитинко, коли ти ще була маленькою і лежала в колисці, в кімнаті вибухнув газ і я своїми руками прикрила тебе від вогню. Постраждали мої руки, але я врятувала твоє життя». Дитина, погладивши їх, сказала: «Мамо, яке гарне в тебе волосся, яке миле твоє обличчя і які добрі в тебе руки!» Тож і ми, вдивляючись в рани Ісуса Христа, промовляймо: «Ісусе Христе, Боже і Спасителю наш, Ти перетерпів страшні муки, страждання, смерть, пролив Свою кров і воскрес заради того, аби відкрити нам двері до Царства Божого, дарувати нам вічне життя. Любимо Тебе ще більше, Господи, тому що Твоя любов до нас є безмежною. Сьогодні ж з апостолом Фомою промовляємо: «Ти Господь мій і Бог мій» (Ін. 20:28). Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар