Неділя Сиропусна

Сьогодні, дорогі у Христі брати і сестри, неділя спомину Адамового вигнання. Повернімося всі думками до Едемського саду, в якому Господь поселив перших людей Адама і Єву. Тільки в раю людина отримує найповнішу радість, блаженство, щастя, і тому Церква називає цей стан божественним, тобто вищим від усіх земних утіх. Перші люди мали все необхідне для життя, Бог дозволив їм царювати над рослинним і тваринним світом, але дав одну заборону: «З дерева пізнання добра і зла не їжте, бо в день своєї їди ви, напевно, помрете»(Бут. 2:16). Ця єдина заборона була встановлена для того, щоб підкреслити, що Господь не позбавляє людину власної волі та вибору між добром і злом.

Цього Господь не позбавив і ангелів, адже вони також мали право вибирати: прославляти Бога чи себе, робити добро чи зло. Один з ангелів не витримав випробування вільною волею і використав її собі на зло. Диявол - колишній найсвітліший серед ангелів Денниця - відпавши від Божої слави, втратив вічне блаженство. Позбувшись його, він позаздрив людині, котра жила в раю у блаженстві. Тому диявол у вигляді змія підійшов до жінки і промовив: «Хіба наказав Бог не їсти з цього дерева?» «Так, - відповіла Єва, - казав не їсти, бо коли ми будемо їсти з цього дерева, то помремо». На що він хитро сказав: «Ні, померти не помрете, але станете розуміти, що то є добро, а що зло» (Бут. 3:1-4). Споживши плід із цього дерева, ви станете, як боги.

На жаль, перші люди не витримали цього випробування. Плід здався Єві принадним і вона спожила його та запропонувала Адамові. Чоловік, відкусивши від нього, відразу засоромився, бо побачив, що нагий. Ця нагота є ознакою гріховності, котра засвідчила, що сотворений Богом чоловік є нагим не лише тілом, а й душею. Адам, котрий ще донедавна віч-на-віч розмовляв з Богом, сховався від Нього у кущі. І Господь, шукаючи Його, гукав: «Адаме, де ти?» (Бут. 3:9)

Ці слова, дорогі у Христі, звернені і до нас, бо коли християнин відходить далеко від Заповідей Божих, від Отчого дому, аж у країну гріха, зла і беззаконня, то Господь кличе: «Християнине, де ти?», а грішник в цей час ховається у кущах гріхів. Так було з Адамом, так є і з кожним грішником. Господь наказав Адамові та Єві після недотримання ними цієї заборони покинути едемське блаженство, вигнавши їх з раю.

Нам, як і першим людям, дано вибір: що можна, а чого не можна. Цей вибір стоїть перед нами не лише в часі Великого посту, а щодня, щогодини, щохвилини… Щомиті ми повинні визначатися, обдумуючи кожен свій крок по земній стежині. Ми, згідно з нашою доброю волею, завжди можемо вибрати добро чи зло, угодне Богові чи противне. Часто ми щось робимо, не задумуючись, що обрали, чи наш вчинок комусь принесе радість чи проблеми. Тож піст - час, коли християни, віддалившись від гріховного світу, переповненого спокусами, повинні задуматися над своїм життям.

Піст – це час духовного подвигу. Святі отці та подвижники перших віків християнства розпочинали піст з вечірні, коли під час Чину прощення просили один в одного прощення і йшли у пустелю, щоб там на самоті очиститися від гріхів світу та стяжати благодать Святого Духа. Багато з них брали з собою тільки одну просфору, а повернувшись до монастиря після 40-денного посту, ще й приносили її частинку. Це був подвиг стримання, коли дух перемагав плоть і умертвляв плотські бажання.

Коли Господь постив 40 днів у пустелі, диявол, спокушаючи Його, мовив: «Скажи, хай оці каміння стануть хлібами» (Мф. 4:3). Диявол добре знав, з чого почати спокусу. Бо коли я запитаю вас, без чого людина не може жити, ви відповісте: «Без їжі, поживи для тіла». Це так, і у земному житті ми найбільше часу витрачаємо на те, щоб подбати, що сьогодні спожити самим і дати дітям, що запасти на завтра, тобто задовольнити природні потреби тіла. І правильно ви відповіли, що людині передусім потрібна їжа.

А що Господь відповів спокусникові? Господь не сказав, що не треба хліба чи що Він може жити без їжі, а мовив: «Не хлібом єдиним буде жити людина, але Словом Божим, що виходить з уст Його» (Мф. 4:4). Запам’ятайте ці слова, дорогі у Христі: «Не хлібом єдиним». Так, хліб необхідний для потреб тіла, але не лише хлібом повинна жити людина, вона мусить дбати про потреби душі, поживою для якої є Слово Боже. Під Словом Божим слід розуміти молитви, богослужіння, читання Святого Писання, усе, що приносить користь душі, навіть, якщо при цьому страждає тіло.

Людина не може без їжі, але навіть якщо під час посту вона утримується від її споживання, то це ще ні про що не свідчить. Бо це лише тілесний піст. А справжній піст – це поєднання посту тілесного і духовного. Що таке піст духовний? Це утримання від зайвих непотрібних розмов, пересудів, осуду, марнослів’я, примирення з тими, хто завинив чимось проти вас. Піст починається з прощення один одного. І тому сьогоднішню неділю називають неділею прощення.

У житії одного святого наведено його розмову з дияволом. Сатана мовив до святого: «Ти кажеш, що утримуєшся від їжі, а я зовсім не їм. Ти кажеш, що вночі стаєш на молитву, а я зовсім не сплю. Але ти кажеш, що просиш прощення в тих, хто тебе образив, і саме цим відганяєш мене від себе, бо цього я не роблю ніколи».

Без прощення піст неугодний Богові, навіть якщо ми повністю утримуємось від споживання м’яса, спиртних напоїв чи молочних страв. Угодним для Бога є прощення. В Євангелії читаємо, що Господь каже: «Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить вам і Отець ваш Небесний, якщо ж не прощатимете людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших» (Мф. 6:14-15). Ось чому християнин повинен вступати у час Великого посту з чистим серцем і душею, простивши всіх. Ми сьогодні на Вечірні з Чином прощення просимо прощення у тих, кого образили і всіх, бо навіть, якщо ми вважаємо, що не образили нікого, наші слова, вчинки чи навіть погляди хтось міг сприйняти за образу. Адже можна образити не спеціально, а бездумно, та все одно це є злом, бо, як сказано в старозавітній книзі Ісуса сина Сираха в: «Удар батогом залишає смугу, удар язиком ламає кістки» (Сир. 28:17).

Ми могли завдати прикростей людині, навіть не зауваживши, тому таким важливим є прощення. Запам’ятаймо, що важливіше просити прощення, а не прощати, бо простити значно легше, ніж просити прощення. Цим перемагається ще й гріх гордині – один зі смертних гріхів, який заступає нам дорогу до спасіння.

Єство людини схильне бачити чужі недоліки, але майже ніколи не зауважує свої. Один філософ наприкінці життя підсумував: «Юним я молився: «Господи, допоможи мені змінити світ». У зрілі роки просив Бога: «Господи, допоможи мені змінити тих, хто біля мене, моїх рідних, близьких». А на старості, зрозумівши, що поки не змінюся сам, ніхто не зміниться біля мене, благаю: «Господи, допоможи мені змінитися, виправити своє життя!»

Тож ми повинні в часі посту прагнути побачити свої провини, а дзеркалом для нашої душі є Святе Євангеліє та наука Церкви. Роздумуючи над ними, ми порівнюємо і виявляємо свої недоліки, гріхи, все, чим могли образити Господа і свого ближнього.

Я читав про одного чоловіка, який був завжди чимось незадоволеним. Є така категорія людей, яка навіть у церкві весь час бурчить: то довго правиться, то хтось став біля нього заблизько, бо людей забагато, то йому жарко, то холодно. У того чоловіка були поганими сусіди, він продав хату, купив другу, а там сусіди ще гірші. Тоді він продав і другу хату, вирішивши: «Мені треба жити там, де немає людей, коли я не бачитиму їх, то перестану нервувати, хвилюватися». Отож пішов він у пустелю, знайшов джерельце і вирішив зупинитися біля нього. Коли захотів пити, то підійшов до джерела, а вода не тече, лиш капає. Чоловік підставив горня і чекає, чекає, дивиться на краплини і думає. З часом дійшов висновку, що це він сам поганий, бо його нервує навіть вода, якої він хоче напитися. Тому покинув він горня і повернувся у світ, вирішивши змінитися сам.

Отож, дорогі брати і сестри, коли у ваше серце закрадається думка, що одна людина не така, друга ще гірша, той не так став, а інший не так одягнувся, той сопе, а ще інший дивиться підозріло на вас, задумайтеся: «А яким є я?» І тоді зрозумієте, що не такі вже погані люди довкола вас, а погані ви самі. 

Що ж робити, усвідомивши свою недостойність, духовну кволість та гріховність? Визнати це перед Богом: «Господи, направду, першим серед грішників є я», «Господи, я винен перед Тобою, я згрішив перед Небом і Тобою!». Це смирення. Коли людина смиренно визнає свою гріховність, то велика радість на Небі, бо в Святому Писанні сказано, що на небесах більша радість за одного грішника, який кається, ніж за 99 праведників, які вже не потребують покаяння. Небесні сили радіють, що ще одна душа прийде до них, бо людина, визнавши себе грішником і впавши на коліна перед Господом, може виправитися.

Дорогі у Христі, минулої неділі з Євангельського читання про Страшний Суд ми дізнались про те, наскільки наше життя залежить від взаємин з ближніми. І сьогоднішня неділя прощення навчає, що від того, як ми ставимось до ближніх залежить стан нашої душі та її спасіння. Найстрашніший стан - стан апатії та відчаю, що є зневагою Святого Духа, коли людина говорить: «Відійдіть від мене всі, я нікого не хочу бачити, хочу спокою».

Ми повинні любити людей, бачити в кожному ближньому Самого Христа. Тільки тоді зуміємо досягти спасіння, і саме цього хоче від нас Господь. А сьогоднішня неділя прощення спонукає нас до загального всепрощення і визнання своєї немочі. Амінь.