Відтоді, як перші люди згрішили, їхні нащадки з великою тугою очікували сповнення обітниці, яку Господь дав Адаму і Єві, виганяючи їх з Едемського саду: «Сім'я жони зітре голову змія» (1М. 3:15). Ці слова означають, що як через Єву ввійшов гріх у світ, так через Пресвяту Діву Марію увійде у світ спасіння - Її Син переможе сатану.
Сім'я жони зітре голову змія… Слова цієї обітниці Адам і Єва закарбували у своїх серцях, очікуючи Того, Хто визволить їх від первородного гріха. І коли у них народився перший син, вони назвали його Каїном, що в перекладі з єврейської означає «набула я сина від Бога». Вони надіялись, що Каїн – посланець Божий, але мусили минути століття, щоб народ зрозумів, що ніхто не може врятувати їх від кари за первородний гріх, окрім Того, що Його пообіцяв Господь.
Весь цей період - а це майже п’ять тисяч років - народ по-різному уявляв та розумів Божу обіцянку. Віддаляючись від Єдиного Бога, він через своє обмежене сприйняття робив собі різних кумирів, ідолів, божків, цим самим накликаючи на себе замість благословення ще більшу кару Божу та терплячи різні біди та нещастя. Згадаймо епізод з Біблії про те, коли Мойсей піднявся на гору Синай і постив та молився там 40 днів, щоб прийняти від Господа Заповіді. А в цей час від його брата Аарона євреї вимагали виготовити золотого тільця, щоб поклонитися йому за те, що цей божок вивів їх з єгипетської неволі.
Люди інтуїтивно відчували, що з'явилися на світ не випадково, що вони недосконалі, неповноправні господарі свого життя, залежні від когось. Цим вони визнавали, що існує вища сила, тож прагнення людини до поклоніння божеству було завжди. Та якщо людина не вірить в Єдиного істинного Бога, вона вигадує собі божків. Так було в усі часи від сотворення світу аж донині. На землі практично немає людини, яка б у щось не вірила, але, на жаль, оце «щось» не є Богом. Такі помилки, відступи і падіння характерні для усіх періодів історії людства.
Тож народи вірили в обітницю Божу, чекали на Спасителя, Котрий визволить їх від гріха і зробить духовно вільними, але чим більше минало часу. тим більше спотворювалося уявлення про Нього та Його прихід. Спотворювали розуміння такої доленосної події в житті людства навіть ті, хто молився і поклонявся Єдиному Богові, вивчав Старозавітне Писання і знав пророцтва, в яких було конкретно сказано: Месія народиться у маленькому містечку Вифлеємі від Діви. Але люди хотіли знати набагато більше, бо, мовляв, боялися помилитися, і ці короткі пророцтва ретельно трактували, щораз по-різному.
Сьогодні, в неділю перед Різдвом Христовим, коли в храмі зачитують імена родоводу Ісуса Христа, хтось може подумати: «Що означає той перелік, навіщо нам його знати?» Ці імена, дорогі брати і сестри, є підтвердженням того, що Ісус Христос був не лише Господом, Сином Божим, а й людиною. Як кожна людина, що народжується, має родовід, так і Ісус Христос, як Боголюдина, мав не тільки рівність з Богом-Отцем і Святим Духом, а й свій земний родовід. У ньому, як ми чули, були старозавітні патріархи Авраам, Ісаак, Яків, Давид, Соломон та інші, які намагалися своїм життям догодити Богові.
Дорогі у Христі, роздумуючи над тим, наскільки важливим у житті старозавітних людей був прихід Месії, щорічно до Різдва Христового ми, новозавітні християни, готуємося постом. Цей піст має дуже важливе значення, бо, як і богообраний народ, ми знаємо, що ось-ось прийде наш Спаситель. Очікування Його народження супроводжується, окрім посту, роздумами над неосяжною таїною Боговтілення, яку людський розум не може збагнути до кінця. Лише вірою можна зрозуміти, як Невмістимий Господь вміщується в людську плоть, приймає таке ж тіло, як і в кожного з нас.
Перед святом Різдва Христового під час посту нам треба очистити свої серця від гріхів, омити їх Божим прощенням, зробивши вмістилищем, де Господь зміг би народитися та спочити, як у яслах, від суєти світу. А для цього серця наші повинні стати чистими, добрими, богоугодними. Цього можна досягти лише добрими ділами, а, передусім, таїнствами Сповіді і Святого Причастя, які необхідні кожному християнину, бо без них людська душа стає мертвою.
Приклад із життя. Одна дівчина, втративши цноту, через деякий час після цього втратила й віру в Бога, перестала відвідувати храм Божий, особливо богослужіння. Та перед святом Різдва Христового вона якось зауважила, що її рідні та знайомі нетерпляче очікують свято з духовним піднесенням, а для неї, без віри в Бога, це були звичайні будні. Всі готувалися до свята, як і ми з вами готуємось, дорогі у Христі, бо це велична і важлива подія – народження нашого Спасителя, це час, коли за столом збираються найдорожчі люди, а потім колядують і бажають одне одному добра. Дівчину вабило світло Різдвяної зірки, їй хотілось відчути з усіма радість приходу у світ Спасителя, але як прийти до храму з тягарем невисповіданих гріхів? Тож вона сиділа вдома й слухала, як діти колядують селом, звіщаючи добру новину. Під той веселий спів вона заснула і побачила такий сон.
Дівчина у Вифлеємі біля ясел з Новонародженим Ісусом була разом з пастушками і царями, які принесли свої дари, але їй було дуже соромно, бо вона не мала що подарувати Ісусові, а одяг її був вкритий плямами розпусти. Помітивши на собі погляд Дитятка Божого, вона крізь сльози промовила: «Господи, я з порожніми руками, я не маю що подарувати Тобі!» Вона ще більше засоромилась і намагалась сховатися, коли почула голос Дитяти: «Не відходь! Дай Мені тягар своїх гріхів!» «О ні, Господи, я не можу, це мої гріхи, бруд, помилки, все те, що віддаляє мене від Тебе!» «Але Я прийшов у цей світ заради того, аби взяти цей тягар на Себе». І раптом вона відчула, як враз легко стало їй на душі. Значить, Немовлятко взяло тягар, що стільки часу пригноблював її. Дівчина відразу прокинулась і побігла до храму, щоб встигнути приступити до Сповіді та Святого Причастя. І наступного дня у храмі разом з усіма була щасливою та радісною, як тоді, коли була ще незайманою.
Тож, дорогі у Христі брати і сестри, кожен із нас, прийшовши у часі різдвяного посту до храму, повинен приступити до Святої Сповіді і Причастя, тому що Ісус Христос прийшов у цей світ заради того, щоб забрати з наших душ тягар гріхів і помилок, а ми повинні перетворити свої серця на ясла, де Ісус зміг би народитися і завжди перебувати.
Власне у цю ніч, цей Святвечір, коли на небі з’являється перша зірка і всі збираються за родинним столом, ми повинні дбати не так про традиції щодо кількості страв і напитків, якими частуватимемо колядників, як про чистоту своєї душі. Бо багато людей кажуть: «От не знаю, свято, але чогось ніби бракує, щось немає такої радості, як колись. Я пам’ятаю, в дитинстві ми так радісно чекали свята, весело колядували, тішилися, коли нам давали за це звичайну булочку. А тепер усе є, а невесело чомусь».
Тож виникає запитання: чому немає радості, хто відібрав її від вас? Подумайте над тим і дайте відповідь. Можливо, гріх є причиною того, що у день свята вам не радісно - це диявол вкрав вашу радість?.. А може ваше серце стало подібним до іродового серця, який не зрадів народженню Царя і хотів знищити Його маленьким? Чи серце ваше, як і в багатьох людей сьогодні, не є яслами, куди можна покласти Новонародженого? Адже ясла - місце біля худоби, а Ісуса туди поклали, не боячись, що Він забрудниться. То, може, ваше серце брудніше від місця, де утримують худобу? Тому не звинувачуймо час, обставини, а шукаймо причину в собі, своєму житті, своєму серці!
Дорогі у Христі, сьогодні ми перебуваємо в стані очікування зустрічі з Новонародженим. Хай ця зустріч буде радісною і наповнить ваші очищені серця Божою благодаттю та спокоєм. Хай Божа милість і мир, які несе у світ Ісус Христос, завжди панують в наших серцях. Амінь. Слава Ісусу Христу!
Сім'я жони зітре голову змія… Слова цієї обітниці Адам і Єва закарбували у своїх серцях, очікуючи Того, Хто визволить їх від первородного гріха. І коли у них народився перший син, вони назвали його Каїном, що в перекладі з єврейської означає «набула я сина від Бога». Вони надіялись, що Каїн – посланець Божий, але мусили минути століття, щоб народ зрозумів, що ніхто не може врятувати їх від кари за первородний гріх, окрім Того, що Його пообіцяв Господь.
Весь цей період - а це майже п’ять тисяч років - народ по-різному уявляв та розумів Божу обіцянку. Віддаляючись від Єдиного Бога, він через своє обмежене сприйняття робив собі різних кумирів, ідолів, божків, цим самим накликаючи на себе замість благословення ще більшу кару Божу та терплячи різні біди та нещастя. Згадаймо епізод з Біблії про те, коли Мойсей піднявся на гору Синай і постив та молився там 40 днів, щоб прийняти від Господа Заповіді. А в цей час від його брата Аарона євреї вимагали виготовити золотого тільця, щоб поклонитися йому за те, що цей божок вивів їх з єгипетської неволі.
Люди інтуїтивно відчували, що з'явилися на світ не випадково, що вони недосконалі, неповноправні господарі свого життя, залежні від когось. Цим вони визнавали, що існує вища сила, тож прагнення людини до поклоніння божеству було завжди. Та якщо людина не вірить в Єдиного істинного Бога, вона вигадує собі божків. Так було в усі часи від сотворення світу аж донині. На землі практично немає людини, яка б у щось не вірила, але, на жаль, оце «щось» не є Богом. Такі помилки, відступи і падіння характерні для усіх періодів історії людства.
Тож народи вірили в обітницю Божу, чекали на Спасителя, Котрий визволить їх від гріха і зробить духовно вільними, але чим більше минало часу. тим більше спотворювалося уявлення про Нього та Його прихід. Спотворювали розуміння такої доленосної події в житті людства навіть ті, хто молився і поклонявся Єдиному Богові, вивчав Старозавітне Писання і знав пророцтва, в яких було конкретно сказано: Месія народиться у маленькому містечку Вифлеємі від Діви. Але люди хотіли знати набагато більше, бо, мовляв, боялися помилитися, і ці короткі пророцтва ретельно трактували, щораз по-різному.
Сьогодні, в неділю перед Різдвом Христовим, коли в храмі зачитують імена родоводу Ісуса Христа, хтось може подумати: «Що означає той перелік, навіщо нам його знати?» Ці імена, дорогі брати і сестри, є підтвердженням того, що Ісус Христос був не лише Господом, Сином Божим, а й людиною. Як кожна людина, що народжується, має родовід, так і Ісус Христос, як Боголюдина, мав не тільки рівність з Богом-Отцем і Святим Духом, а й свій земний родовід. У ньому, як ми чули, були старозавітні патріархи Авраам, Ісаак, Яків, Давид, Соломон та інші, які намагалися своїм життям догодити Богові.
Дорогі у Христі, роздумуючи над тим, наскільки важливим у житті старозавітних людей був прихід Месії, щорічно до Різдва Христового ми, новозавітні християни, готуємося постом. Цей піст має дуже важливе значення, бо, як і богообраний народ, ми знаємо, що ось-ось прийде наш Спаситель. Очікування Його народження супроводжується, окрім посту, роздумами над неосяжною таїною Боговтілення, яку людський розум не може збагнути до кінця. Лише вірою можна зрозуміти, як Невмістимий Господь вміщується в людську плоть, приймає таке ж тіло, як і в кожного з нас.
Перед святом Різдва Христового під час посту нам треба очистити свої серця від гріхів, омити їх Божим прощенням, зробивши вмістилищем, де Господь зміг би народитися та спочити, як у яслах, від суєти світу. А для цього серця наші повинні стати чистими, добрими, богоугодними. Цього можна досягти лише добрими ділами, а, передусім, таїнствами Сповіді і Святого Причастя, які необхідні кожному християнину, бо без них людська душа стає мертвою.
Приклад із життя. Одна дівчина, втративши цноту, через деякий час після цього втратила й віру в Бога, перестала відвідувати храм Божий, особливо богослужіння. Та перед святом Різдва Христового вона якось зауважила, що її рідні та знайомі нетерпляче очікують свято з духовним піднесенням, а для неї, без віри в Бога, це були звичайні будні. Всі готувалися до свята, як і ми з вами готуємось, дорогі у Христі, бо це велична і важлива подія – народження нашого Спасителя, це час, коли за столом збираються найдорожчі люди, а потім колядують і бажають одне одному добра. Дівчину вабило світло Різдвяної зірки, їй хотілось відчути з усіма радість приходу у світ Спасителя, але як прийти до храму з тягарем невисповіданих гріхів? Тож вона сиділа вдома й слухала, як діти колядують селом, звіщаючи добру новину. Під той веселий спів вона заснула і побачила такий сон.
Дівчина у Вифлеємі біля ясел з Новонародженим Ісусом була разом з пастушками і царями, які принесли свої дари, але їй було дуже соромно, бо вона не мала що подарувати Ісусові, а одяг її був вкритий плямами розпусти. Помітивши на собі погляд Дитятка Божого, вона крізь сльози промовила: «Господи, я з порожніми руками, я не маю що подарувати Тобі!» Вона ще більше засоромилась і намагалась сховатися, коли почула голос Дитяти: «Не відходь! Дай Мені тягар своїх гріхів!» «О ні, Господи, я не можу, це мої гріхи, бруд, помилки, все те, що віддаляє мене від Тебе!» «Але Я прийшов у цей світ заради того, аби взяти цей тягар на Себе». І раптом вона відчула, як враз легко стало їй на душі. Значить, Немовлятко взяло тягар, що стільки часу пригноблював її. Дівчина відразу прокинулась і побігла до храму, щоб встигнути приступити до Сповіді та Святого Причастя. І наступного дня у храмі разом з усіма була щасливою та радісною, як тоді, коли була ще незайманою.
Тож, дорогі у Христі брати і сестри, кожен із нас, прийшовши у часі різдвяного посту до храму, повинен приступити до Святої Сповіді і Причастя, тому що Ісус Христос прийшов у цей світ заради того, щоб забрати з наших душ тягар гріхів і помилок, а ми повинні перетворити свої серця на ясла, де Ісус зміг би народитися і завжди перебувати.
Власне у цю ніч, цей Святвечір, коли на небі з’являється перша зірка і всі збираються за родинним столом, ми повинні дбати не так про традиції щодо кількості страв і напитків, якими частуватимемо колядників, як про чистоту своєї душі. Бо багато людей кажуть: «От не знаю, свято, але чогось ніби бракує, щось немає такої радості, як колись. Я пам’ятаю, в дитинстві ми так радісно чекали свята, весело колядували, тішилися, коли нам давали за це звичайну булочку. А тепер усе є, а невесело чомусь».
Тож виникає запитання: чому немає радості, хто відібрав її від вас? Подумайте над тим і дайте відповідь. Можливо, гріх є причиною того, що у день свята вам не радісно - це диявол вкрав вашу радість?.. А може ваше серце стало подібним до іродового серця, який не зрадів народженню Царя і хотів знищити Його маленьким? Чи серце ваше, як і в багатьох людей сьогодні, не є яслами, куди можна покласти Новонародженого? Адже ясла - місце біля худоби, а Ісуса туди поклали, не боячись, що Він забрудниться. То, може, ваше серце брудніше від місця, де утримують худобу? Тому не звинувачуймо час, обставини, а шукаймо причину в собі, своєму житті, своєму серці!
Дорогі у Христі, сьогодні ми перебуваємо в стані очікування зустрічі з Новонародженим. Хай ця зустріч буде радісною і наповнить ваші очищені серця Божою благодаттю та спокоєм. Хай Божа милість і мир, які несе у світ Ісус Христос, завжди панують в наших серцях. Амінь. Слава Ісусу Христу!
Немає коментарів:
Дописати коментар