Сьогоднішнє Євангельське читання - про вхід Ісуса Христа в Єрусалим. Наближалося велике свято Пасхи і юдеї з різних міст, поселень та земель – старозавітні паломники - сходилися до Єрусалимського храму, щоб там відсвяткувати її. Йшов туди й Ісус Христос з учнями. Він входив у столицю як Переможець смерті, в'їжджав на осляті під радісні вигуки людей, котрі дізналися про Його останнє чудо – воскресіння Лазаря. Воно спричинило неабиякий поголос та подив в людей, багато йшло побачити не так Ісуса Христа, як воскреслого Лазаря. А первосвященики навіть змовлялися вбити Лазаря, над яким було звершене чудо, можливе тільки для Бога.
Господь входив в Єрусалим під радісні вигуки «Осанна! Благословен, хто йде в Ім'я Господнє Цар Ізраїлів» (Ін. 12:13). Багато юдеїв надіялись на переворот у державі і на Ісуса Христа, як політичного лідера, який, ставши царем, визволить їх від римського поневолення, змінить устрій в Юдеї та покращить їхнє матеріальне становище. Але Ісус Христос часто повторював, що Його царство не від світу цього, тож не вникав у політичну ситуацію та міжрелігійні конфлікти. Господь бачив корінь проблем та негараздів людей в їхніх серцях, бачив, що вони закам'янілі, нездатні до співчуття, любові та милосердя. Він прийшов змінити ці серця, а не державний лад, визволити людей від неволі гріха, а не від політичного поневолення, звільнити їх від кайданів диявольських та привести в оселі Отця Свого Небесного.
Народ голосно кричав «Осанна!», вітаючи Месію-Царя. Що ж робив Господь? Він проливав сльози. У Гефсиманському саду навіть згодом збудували храм у вигляді сльози на знак вшанування того, що Ісус Христос плакав. Чому Він плакав, промовляючи при цьому: «О, Єрусалиме, Єрусалиме, скільки разів Я хотів зібрати тебе, як та птаха збирає своїх пташенят»? Господь плакав над долею Єрусалима, тому що знав, що народ, котрий сьогодні радісно вітає Його, через кілька днів кричатиме: «Розіпни, розіпни Його!» (Лк. 23:21). Господь знав, що в цьому місті Його чекають муки, терпіння, страждання заради духовної переміни не лише ізраїльтян і палестинців, а й усього людства.
При вході до Єрусалима, під ноги Ісусові діти кидали віття пальми, а законовчителі промовляли: «Учителю, заборони Своїм учням!». А Він їм промовив у відповідь: «Кажу вам, що коли вони замовкнуть, то каміння кричатиме» (Лк. 19:39-40).
Сьогодні, дорогі у Христі, у нашому храмі багато дітей і всі прийшли з вербовими галузками - символами того, що настала весна, природа пробуджується, розквітає і згодом дасть свої плоди. Цей час – є прообразом нашого духовного пробудження, закликом до того, щоб кожен пробудився від гріховного сну і приніс плоди покаяння і добрих справ.
Чому Господь дозволив дітям прославляти Його та встеляти шлях гілками? Бо Він неодноразово повторював: «Не забороняйте дітям приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне» (Мф. 19:14) і «Поправді кажу вам, що якщо кожен із вас не стане як дитина, той не ввійде у Царство Боже» (Мф. 18:3). Ісус Христос особливо любив дітей тому, що бачив їхню невинність, чистоту й цнотливість душі. А ворог роду людського настільки підступний, що намагається у теперішній час вкрасти цю невинність навіть у дітей.
Часто можна чути від батьків, що діти стали неслухняними, ставляться до них з неповагою, грубіянять, байдужі до молитви і всього святого. В чому причина, що діти, яких ви намагаєтесь виховати гарними, стали такими? Відповідь, дорогі у Христі, однозначна – винуваті в цьому батьки, які не дають дітям духовної поживи, не вчать молитви змалечку, бо старших навчити важче, не читають їм Святого Письма, не дбають передусім про їхнє духовне здоров'я.
У моїй практиці був такий випадок. Торік, коли я з нагоди Йорданських відвідин освячував будинки свяченою водою, то зайшов у Казанові до однієї хати. Подружжя дивилося вдень порнографічний фільм разом… з дитиною років п’яти-шести. То скажіть, що виросте з цієї дитини і хто буде винним в тому, якщо вона стане розпусником, блудником, великим грішником? Причиною є передусім батьки, які не дбають про невинність душ своїх дітей. І тому діти сьогодні не здатні щиро вітати Господа словами «Осанна!», «Хвала, слава Царю Ізраїлевому, Христу Спасителю!» (Ін. 12:13).
Багато людей через хвороби, що мучать їх наче скорпіони, не можуть дотримуватися посту, відмовитися від, скажімо, молочних страв. Господь не осуджує таких людей. Але кожна сім'я перед початком посту повинна визначити, хто буде що їсти. І батько чи мати повинні пояснити: «Діти, оскільки піст – це стримання, то їсти будете те, що ми вам готуватимемо, всі не будемо слухати музику і дивитися по телевізору жодні передачі. Це не зашкодить ні шлунку, ні розуму, ні здоров'ю, а принесе користь як фізичному здоров'ю, так і душевному». Чому батьки не говорять так своїм дітям, чому не пояснюють, що таке піст? Адже це не забаганка чи давній ритуал, який вже віджив своє, а час для виховання своєї душі. Більшість сімей весь вільний час використовує на те, щоб дивитися телевізор. Інколи люди навіть скаржаться: «Тепер свята, не можна робити, а по телевізору нема що дивитися!» Понакладали супутникових антен, які передають надмірну кількість телеканалів, передачі яких вносять в життя розбещеність і жорстокість, тож діти ще малолітніми втрачають невинність, вважаючи те, що там показують, за норму, бо ніхто їм не сказав, що це погано, гріховно. Порахуйте, скільки часу ви щовечора витрачаєте на перегляд телепередач і подумайте, що цей час можна присвятити Ісусу Христу, Котрий пішов на Хресну смерть заради нас. Тож, дорогі у Христі, причиною цієї трагедії є ми, батьки, що не здатні проконтролювати своїх дітей і вберегти їх від гріховності змалечку.
Господь говорив, що «горе тому, через кого прийде спокуса у світ, краще б такій людині не родитися, але почепити жорно млинове на шию і потопити в морській глибині» (Мф. 18:6). У повсякденному житті ми переконуємося, що дуже часто саме батьки є тими, через кого приходить спокуса до їхніх дітей, хто розбещує дитячі душі і це призводить до непоправних тяжких наслідків.
Дорогі у Христі, сьогодні ми прийшли до храму, щоб сказати «Осанна!», але не лише словами, а й серцями. Ми, православні християни, повинні щодня славити Ісуса Христа, нашого Спасителя у молитвах, славити Його, а не лише вітати один одного. Але для того, щоб так чинити, треба досягти чистоти серця, бо сказав Господь: «Чим серце наповнене, те говорять уста» (Мф. 12:34). Уста по-справжньому можуть благовістити Ім'я Боже лише тоді, коли серце наповнене Господом, коли воно чисте, вільне від гріхів і зла.
Щиро вітали Ісуса Христа при вході до Єрусалима, крім дітей, ще й жінки, які під час Хресної дороги не покинули Його, а співчували та плакали. Згодом їх назвуть жінками-мироносицями. Апостоли, перелякані засудженням Вчителя, Його муками, стражданнями і смертю, про які Він говорив їм, повтікали, розбіглися, позакривалися у будинках та вичікували. А жінки безбоязно йшли поряд з Ісусом Христом, Який ніс Свій Хрест на Голгофу.
І сьогодні у храмі багато жінок готові вірно служити Спасителеві, не шкодуючи свого часу, не сумніваючись, чи варто ходити так часто до храму, чи вигідно вставати раніше від інших, щоб промовити молитви. Вони роблять це тому, що люблять свого Господа, надіються в житті передусім на Нього і не шкодують Йому нічого. Господь вміє оцінювати жертви, бо мовив до жінки, котра вимила Його ноги своїми слізьми та дорогоцінним миром: «Бо багато вона возлюбила і тому багато прощено їй» (Лк. 7:47).
Якщо говорити про сучасних жінок-християн, то чи можна сказати, що вони йдуть за Христом завжди, від чогось відмовляючись? Ні! Що я маю на увазі? Гляньте, тільки-но пригріло сонце і потепліло, важко відрізнити жінку-християнку від інших жінок чи дівчат. А ви знаєте, що ознакою близького кінця світу, про що написано в Біблії та святоотцівській літературі, є те, що не можна буде жінку одружену відрізнити від дівчини за їхнім зовнішнім виглядом. Багато жінок переймаються своєю зовнішністю, забуваючи, що стають спокусою для інших чоловіків та зневажають Ісуса Христа саме тим, що не мають ні покори, ні любові, ні смирення.
По-перше, одружена жінка повинна завжди бути з покритою головою. Адже при звершенні таїнства Шлюбу священик промовляє: «Хай покриє тебе Господь, покровом крил Своїх і охороняє тебе і твого чоловіка від усього злого у всі дні життя вашого, та дасть вам у спокої і щасті бачити дітей своїх навіть до третього і четвертого роду» (Требник). По-друге, жінка не повинна носити чоловічий одяг, бо в Старому Завіті написано, «що жінка в чоловічих одіяннях є огидною перед Богом» (Повт. Зак. 22:5). І дуже прикро, що багато жінок чинять наперекір Святому Писанню. Мені як священику нині належить сказати, як свого часу апостол Павло сказав до вдів: «Мені належить це вам сказати, щоби ви не робили наперекір науці Христа». Саме в часі Великого посту ми повинні духовно перемінитися, змінити своє життя, щоб навіть у дрібничках творити волю Божу зі смиренням та любов'ю.
Роздумаймо також над тим, чому деякі люди незадоволені тим, що в храмі довга відправа. Дорогі у Христі, Служба Божа – це духовна трапеза! Адже напевне ніхто не чув, щоб люди говорили, що весілля тривало задовго, навпаки, всі веселяться, бо прийшли до дорогих їм людей розділити з ними радість. Божественна Літургія є банкетом Небесного Жениха Христа, Який запросив усіх до Своїх дарів, і кожен повинен насолоджуватися цією духовною трапезою. Якщо, прийшовши до храму, відчуваєте, що вам нудно, то визнайте і зрозумійте, що це стан вашої душі, яка не готова прийняти те, що пропонує Церква. Тому треба не звинувачувати священиків, що в храмі нецікаво, а працювати над собою, щоб душа могла приймати те, що подають на цій трапезі, що дарує нам Господь через посередництво Своєї земної матері – Церкви Христової.
Тож хай сьогоднішнє свято, дорогі у Христі, стане святом духовної весни і спонукає нас до відродження в Ісусі Христі, Господі нашім, щоб ми принесли Йому добрі плоди покаяння, любові і всепрощення, бо без них не зможемо осягнути Царства вічного. Тож єдиними устами і єдиним серцем прославляймо Господа, бо в цьому суть християнського життя. Амінь.
Вербна неділя. Вхід Господній в Єрусалим
Завершується час Великого посту і сьогоднішня неділя вшановує Вхід Господній в Єрусалим. Ісус Христос входив у місто для страждань, наперед знаючи про це. І хоч зустрічали Його з піднесенням та прославленням, людей цікавив Спаситель передусім як Творець наприродного чуда. Ніхто не міг пояснити того, що сотворив Ісус Христос, воскресивши у Вифанії мертве тіло Лазаря, яке пролежало в гробі чотири дні. Спаситель ніби спеціально затримався по дорозі і не встиг до нього живого. Коли Господь з апостолами прийшов до дому Лазаря, його сестри Марія та Марфа оплакували брата, а Марія з докором сказала: «Господи, якби Ти був тут, то не вмер би брат мій» (Ін. 11:32). На що Господь відповів: «Не бійся, тільки віруй». Тоді всі пішли до печери, де лежало тіло Лазаря, яке вже почало? розкладатися. Ісус Христос звернув погляд до неба і почав? молитися Своєму Отцеві: «Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене» (Ін. 11:42). Далі «Ісус заплакав» (Ін. 11:35) і це одне з місць в Євангелії, яке повідомляє нам, що Ісус плакав в часі Свого земного життя. Чому плакав? Важко пояснити однозначно. Дехто зі святих отців стверджує, що Ісус Христос плакав як людина за Своїм другом, інші – тому, що знав: навіть це чудо не перемінить людських сердець, лише викличе у них подив, і то короткочасний. Люди повірять в чудо, але не в Нього як Сина Божого. Однак Господь все ж таки промовив: «Лазарю, вийди сюди» і Лазар вийшов із гробу» (Ін. 11:43).
Воскресіння Лазаря переконало народ в тому, що Ісус Христос - очікуваний Месія. Однак євреї не розуміли, що Він є не майбутнім політичним царем країни, котрий визволить від римського поневолення і підкорить їм всі народи світу, а Спасителем їхніх вічних душ. Вони, незважаючи на те, що знали пророцтва, чекали земного царя, вважаючи, що богообраний народ не може бути рабами. Побачивши чудо воскресіння чотириденного померлого Лазаря, євреї переконалися, що Ісус Христос може неможливе і в них ожили надії на всесвітнє панування, тому вони так тепло вітали Його.
Люди, захоплено зустрічаючи Ісуса Христа при вході в Єрусалим, кидали під Його ноги свій одяг, пальмове віття, як переможцеві, що повернувся з війни та кричали: «Осанна! Благословен хто йде в Ім’я Господнє, Цар Ізраїля!» (Ін. 12:13). Чуєте, вони вже проголосили Його царем! Євангелісти описали і те, що Господь, в’їжджаючи на осляті в Єрусалим, мовив: «О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі!» (Лк. 19:42) і заплакав. Господь оплакував долю міста і людей, з чиїх уст нині лунає «Осанна!», а через кілька днів лунатиме «Розіпни, розіпни Його!» Господь, знаючи, що Його чекає зрада апостола Юди, відречення апостола Петра, бичування, зневага, терпіння, що народ обере Варраву-розбійника, а не Сина Божого, плаче не над Собою, а над долею народу, який прирік себе на погибель.
У часи сьогодення християни повинні збагнути те, чого не змогли збагнути тоді євреї: Господь є Месією не одного народу, Він прийшов заради спасіння людства. Бог не звертає уваги на національність, соціальний стан, для Нього існує тільки дві категорії людей – праведники, які заслуговують на вічне життя, і грішники, яких буде засуджено на вічну погибель. Сам Спаситель говорив: «Я прийшов, щоб ви мали життя, і по достатку щоб мали» (Ін. 10:10), щоб визволити від неволі гріха, в якому страждало людство століттями від часу гріхопадіння першого чоловіка Адама. Сьогоднішня неділя, дорогі брати і сестри у Христі, спонукає нас зрозуміти місію Сина Божого. Бо і ми часто вибираємо Варраву, наповнюючи наші серця злобою, ненавистю, бажанням помсти. Ми не здатні розуміти та відчувати горе ближнього, бо в нашому серці живе розбійник Варрава і ми захищаємо вбивцю добра, засуджуючи Праведника.
Свята Тереза довго просила Господа відкрити їй, якою є людина в стані Божої благодаті. Їй було даровано це видіння і вона сповнилась великою духовною радістю. Коли ж свята побачила, якою є людина у стані гріха, то скрикнула: «Господи, я волію босими ногами ходити по розпеченому вугіллі, тільки аби більше не бачити цього!»
Закінчується час Великого посту, даний християнам для того, щоб кожен зміг розкаятися, виправитися, освятитися й зустріти світле Христове Воскресіння у стані благодаті Божої. Мене дотепер хвилюють слова людей, котрі торік скаржились: «Чому немає радості? Надходить Христове Воскресіння, а на душі тягар, я не відчуваю радості?» Причиною цього є не Господь і не найвеличніше свято християнства. Ісус Христос вчора, сьогодні і навіки той самий! Причиною є не Церква, яка, як добра Мати робила все для того, щоб підготувати своїх духовних дітей до свята, створивши необхідні умови для очищення їхніх душ і задоволення духовних потреб. Причина - у людині, її волі, котра обирає гріх, Варраву, добровільно відмовившись від Ісуса Христа і Його ласки
Тож задумаймось про стан своєї душі. Знаємо зі Святого Письма, що Мойсей, вивівши ізраїльтян з єгипетської неволі, привів до Обітованної землі дуже мало людей і навіть сам туди не ввійшов. Це наука і для нашого життя, бо час Великого посту – період виходу з неволі гріха і переходу в землю обітовану разом з Ісусом Христом. Скільки з нас дійде до мети? Хто витримає в доброму до кінця? Хто вбереже в своєму серці благодать, відчує радість і перебуватиме в стані освячуючої ласки Божої? Це залежить від кожної людини, зокрема, від її вибору та старань.
Сьогодні прийшовши до храму, щоб прославити Господа, ми несемо в руках гілочки верби і радісно повторюємо: «Осанна Сину Давидовому!» Ми прославляємо Месію Ісуса Христа, Який входить в Єрусалим не для земної слави і спокою, а для того, щоб померти заради нас, визволити нас від духовного рабства. Вбережи, Господи, наші серця від злоби і ненависті, вбережи наші уста, щоб вони ніколи не кричали «Розіпни Його!», щоб вони не посміли зневажати Господа, але щоб нині, завжди і повсякчас прославляли Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар