Неділя самарянки

«Бог є Дух, і ті, що Йому поклоняються, 
повинні в дусі та в правді вклонятись» (Ін. 4:24).

Палестина за часів життя Ісуса Христа складалася з двох країн. За часів царювання сина Соломона Ровоама юдейське царство розділилося на два: північна гірська місцевість називалася Самарією з однойменною столицею, а південна – Юдеєю зі столицею в Єрусалимі. Самарія, що знаходилась за 60 км від Єрусалима, постала окремим царством у 997 році до Різдва Христового, її народ відступив від істинного Бога, коли цар Ієровоам увів поклоніння ідолам, а асійці, котрі захопили країну, ще більше утвердили язичництво. Коли ж самарійці звільнилися від асійського поневолення й захотіли знову об’єднатися з Юдеєю, то юдеї не дозволили їм брати участі у зведенні Єрусалимського храму, вважаючи їх нечестивими. Тож самаряни збудували свій храм на горі Харизмі. Непорозуміння і ворожість між юдеями та самарянами були постійними.

Господь наш Ісус Христос у Своїх повчаннях часто згадував самарян, вказуючи, що і вони повинні просвітитися світлом Благовістя, Євангелія Христового. Місійна подорож першого року служіння Спасителя пролягала через самарійське місто Сихар. Втомившись від дороги, Ісус Христос сів спочити біля криниці Якова, а учні пішли купити харчі. До цієї криниці, відомої тим, що викопав її патріарх Яків, і яка ніколи не пересихала, бо мала 38 метрів глибини, приходили всі жителі Сихара. Прийшла до неї одна самарянка та, побачивши юдея - Ісуса Христа, хотіла, набравши води, швидко піти. Але Він мовив до неї: «Дай напитися Мені» (Ін. 4:7). Жінка здивувалася, бо юдеї не зналися з самарянами, завжди принижували та дорікали їм, а пити та їсти з ними вважали великими безчестям - бридились їхнього гріховного стану. «Як ти, будучи юдеєм, просиш напитися від мене, жінки самарянки?» «Жінко, - каже Господь, - коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: «Дай напитися Мені», ти б Його просила і Він тобі дав би живої води» (Ін. 4:9-10). Жінка поцікавилась: «Що то є вода жива?» «Вода жива, - пояснив їй Господь, - це та, яку, споживши, ти не схочеш більше пити».

Ісус Христос після цих слів дав жінці зрозуміти, що знає її особисте життя і, випробовуючи її, попросив: «Іди поклич свого чоловіка, та й вертайся сюди» (Ін. 4:16). «Не маю чоловіка». «Добре кажеш ти, що не маєш чоловіка, бо п’ятьох чоловіків ти мала і того, кого маєш зараз, не чоловік він тобі» (Ін. 4:18). Господь вказав на її аморальний, гріховний стан, бо вона жила з останнім чоловіком без Божого благословення. Жінці стало соромно, що Цьому Чоловікові відомо про неї все, і вона оправдується тим, що не знає істинного Бога: «Бачу, що Ти пророк. От наші батьки кажуть, що треба тут, на цій горі, поклонятися Богові, а ви кажете, що в Єрусалимі. Де насправді треба вклонятися?» (Ін. 4:20) Господь відповів: «Жінко, вже надходить час, що правдиві поклонники будуть поклонятися Богові в дусі істини» (Ін. 4:21), говорячи про Своє вчення.

Вода – це життя. Родюча земля без води перетворюється в пустелю, людина також не може жити без води фізично, а в духовному житті не може існувати без науки Ісуса Христа. Людський організм може функціонувати без їжі, один чоловік встановив рекорд, записаний до Книги рекордів Гіннесса, не вживаючи їжі 60 днів, а без води можна прожити лише кілька днів. Організм не лише потребує води, він просто не може існувати без неї. Цю фізичну воду ми називаємо життям. Але людина мусить живити й душу, а для неї «духовну» воду черпає з криниці, якою є наука Божа, Свята Церква. Людина поза Церквою, не поспішаючи до цієї невичерпної криниці і не набираючи води живої, не може мати в собі життя духовного та здобути щасливу вічність, бо святі отці доводять, що поза Церквою немає спасіння.

Самарянка після слів Ісуса Христа перемінилася, стала Його благовісницею, побігла до Сихара та кликала жителів: «Ходіть-но, побачите Того Чоловіка, що сказав мені все, що я вчинила. Чи Він не Христос?» (Ін. 4:29). Вона зібрала багато людей і вони, прийшовши до криниці, слухали з уст Христа-Спасителя Його вчення та просили, щоб Він залишився з ними. Місія самарянки на цьому не закінчилась. За Переданням жінка привела до Христа своїх сестер і синів. Імператор Нерон, дізнавшись про це, викликав її до Риму з усією родиною, де всі вони постраждали мученицькою смертю в 66 році після Різдва Христового. Ім'я цієї мучениці – Фотіна (Світлана), її пам'ять Свята Церква вшановує 2 квітня.

Зустріч самарянки з Ісусом Христос повинна нагадувати нам про зустріч кожного з нас зі своїм Спасителем у храмі. Бо те, що відбувається під час Божественної Літургії, з якої течуть ріки води живої – вчення Христа, є вкрай потрібним для нашого вічного життя. У Старому та Новому Завітах часто згадується про воду, називаючи живою водою спілкування з Богом. Приміром, слова псалмоспівця Давида «Як лине той олень до потоків водних, так лине до Тебе, о Боже, душа моя» (Пс. 41:1) порівнюють прагнення душі людини спілкуватися з Богом з тим, як біжить спраглий олень до водопою. Християни повинні мати велике бажання спілкуватися з Богом, іти до Господа, споживати живу воду і змінюватись, як самарянка. Вона залишила свій жбан з водою, побігла в місто і кликала людей: «Я знайшла Христа! Прийдіть і ви до Нього».

Чому ж у нинішні часи віруючі християни поводиться як невіруючі? Часто вони, почувши, як зневажають Бога, мовчать, займаються багатослів’ям, говорять про все і про всіх, але не про Христа, свого Спасителя. То чи можна назвати їх Його послідовниками, дітьми Божими та учнями Христа? Ні, бо серця їхні не наповнені живою водою. Тож, дорогі брати і сестри, прагнім живої вічної води, споживаймо її та перемінюймося у Господі нашому, Котрий Своєю милістю щораз пропонує нам воду – вчення Церкви Христової, що забезпечить вічне щасливе життя наших душ. Амінь.