Христос рождається!
Сьогодні перша неділя після найбільшого свята християнського світу – Різдва Христового. В Євангелії від Матфія ми дізнаємося про події тих днів: Йосиф з Марією та Немовлятком Ісусом були змушені втікати до Єгипту, бо цар Ірод, боячись втратити свою владу та дізнавшись про народження в Ізраїлі Царя, задумав вбити Його. Плекаючи в своєму серці такі плани, він підступно попросив волхвів, котрі прийшли до нього шукати нового Царя євреїв, щоб вони, знайшовши Його, повідомили йому: «Ви скажіть мені, щоб і я пішов поклонитися Йому» (Мф. 2:9).
Хочу звернути вашу увагу, що двоякість, котру проявив Ірод, притаманна практично кожному із нас. Людина часто думає одне - говорить друге, а робить інше. Така роздвоєність характерна людській натурі, однак не є обов’язковою. Але люди з часом звикають до такого стану, вважаючи, що в цьому світі інакше не виживеш: якщо говоритимеш усе, що думаєш, і робитимеш те, що може не сподобатися іншим людям, то це врешті-решт призведе до проблем.
Господь називає таких людей лицемірами. Задумаймося над змістом цього слова, адже саме звучання пояснює його значення – людина створює собі одне лице, а намір має інший. Апостол Петро теж писав про заховану людину серця. А хтось із святих говорив, що кожен містить в собі чотирьох різних людей: одна – це та, яку знають люди, друга – яку знають близькі, третя – яку вона сама знає, і четверта – яку знає Бог. Ці образи чи ролі водночас і поєднуються, і суперечать одна одній. Як часто хтось сприймається людьми як «святий», «грає» роль порядного, благочестивого, хоч насправді таким не є, про це відомо близьким, бо в родині та в сім’ї він зовсім інший. Не раз доводилося чути, як дружина говорить про свого чоловіка: «Якби ви знали, який він насправді! У церкві стоїть, тримає свічку, молиться, а в подружньому житті, щодень…» Людина може створити образ для односельців чи для співробітників один, а насправді є іншою. А чи задумувались ви над тим, якими ми є насправді перед Богом, Який створив нас і знає всі наші порухи душі та думок?
Один священик розповів, що коли він був маленьким, його дуже цікавило, що знаходиться під довгою важкою дошкою неподалік батьківського подвір’я. Діти уявляли собі, що там сховані коштовності, а для дітей це різнокольорові камінці чи шматочки скла. Вони всіляко намагалися підняти дошку, та їм не вистачало сили. І ось, нарешті, коли їм вдалося підняти її, то побачили під нею сірих плазунів, ящірок, слизняків, різну нечистоту, тож вони її швидко опустили та втекли звідти. Більше їх до того місця не вабило. Тоді священик зробив висновок: такою несподівано непривабливою часто є і наша внутрішня сутність. З вигляду ми виховані, гарно одягнені, розцяцьковані, мов покриті лаком, а всередині носимо гріховне й огидне Богові.
Дорогі у Христі, метою християнина, як і кожної людини, є сміливість підняти ту «дошку», вигнати з-під неї всю назбирану роками нечистоту, плазунів і гадів, що завелися від того, що туди ніхто не заглядає та очистити душу і серце світлом Божественного вчення. За один раз не буде сил перемінитися, але потрібно щоденно вести боротьбу з усім гріховним, що більшою чи меншою мірою наповнює кожного з нас.
Ірод хотів показати волхвам свою зацікавленість у тому, щоб поклонитися, як і вони, Новонародженому Цареві, а насправді хотів убити Його. Тож підсумувати сказане вище можна одним словом: ми повинні перемогти у своїй душі, цього своєрідного «ірода», – те, що відоме тільки Богові. Окрім того ми знаємо з чим повинні боротися – з неприязню, можливо, захованим на дно душі гнівом, ненавистю, заздрістю, лукавством й усім огидним, про яке боїмося навіть згадувати. Власне, заради цього і для цього у цей світ і прийшов Месія - Ісус Христос, щоб перемінити нашу сутність, показати Своїм життям, що можна жити без гріха, заслуживши цим оселі Отця Небесного, вказати шлях до вічного спасіння душі та подати приклад, як перемагати зло та диявола.
Ізраїльтяни довго чекали на Месію, але в часі свого римського поневолення надіялися, що це буде вождь, котрий зі зброєю в руках вижене загарбників з їхньої країни та зробить їх вільними, втішаючись пророцтвами, що юдеї зацарюють на всій землі.
Історія повторюється... Задумавшись над подіями сьогодення ми зауважимо, що також перебуваємо в очікуванні. Особливо це явно проявляється перед виборами: одні вірять, що саме їхній кандидат зробить країну щасливою, інші покладають надію на свого кандидата, а ще хтось переконує: «Ось як прийде такий-то, то зможе все змінити, наведе порядок, життя стане кращим».
Але, дорогі у Христі, запам’ятаймо: зміни треба починати з себе! Скільки ми знаємо людей, котрі збудували не будинки, а палаци, мають дорогі іномарки, багато і зі смаком одягнені, а сміття викидають відразу за межі свого маєтку – на берег річки чи на обочину шляху. Хіба це не свідчить про те, що в них немає внутрішнього порядку та чистоти? Чекаючи гостей додому, ми ретельно прибираємо, щоб вони похвалили нас за порядок в хаті та подвір’ї, на городі та в квітнику. Та рідко, а може й ніколи, не задумуємось, чи не забруднили свою душу думками, розмовами, бажаннями і гріховними помислами. Якби ми почали наводити порядок зі своєї прихованої внутрішньої суті, то наші взаємини були б не лише зовнішньо культурними, а й щирими, боголюбивими, християнськими, і тоді Царство Боже було б на землі.
Як часто наша сутність наповнена одним, а ми створюємо про себе протилежну позитивну громадську думку. Тож сьогоднішнє Євангельське читання про лукавого Ірода спонукає нас задуматися над нашою справжньою суттю, закликає нас змінитися на краще, стати щирішими і чистими у стосунках з Богом, у взаєминах один з одним. Поводьмося з ближніми так, як з Господом, стоячи перед Ним. Тоді станемо подібними до волхвів, які пройшли через багато небезпек і, знайшовши Богодитятко Ісуса, подарували йому найдорожче – ладан, як Богові, золото, як Цареві, та миро, як Боголюдині. Тож і ми повинні принести в різдвяні свята Новонародженому нашому Спасителеві щирі чисті дари свого серця, щоб проявити та підтвердити свою відданість, щирість віру і любов до Нього. Амінь.
Сьогодні перша неділя після найбільшого свята християнського світу – Різдва Христового. В Євангелії від Матфія ми дізнаємося про події тих днів: Йосиф з Марією та Немовлятком Ісусом були змушені втікати до Єгипту, бо цар Ірод, боячись втратити свою владу та дізнавшись про народження в Ізраїлі Царя, задумав вбити Його. Плекаючи в своєму серці такі плани, він підступно попросив волхвів, котрі прийшли до нього шукати нового Царя євреїв, щоб вони, знайшовши Його, повідомили йому: «Ви скажіть мені, щоб і я пішов поклонитися Йому» (Мф. 2:9).
Хочу звернути вашу увагу, що двоякість, котру проявив Ірод, притаманна практично кожному із нас. Людина часто думає одне - говорить друге, а робить інше. Така роздвоєність характерна людській натурі, однак не є обов’язковою. Але люди з часом звикають до такого стану, вважаючи, що в цьому світі інакше не виживеш: якщо говоритимеш усе, що думаєш, і робитимеш те, що може не сподобатися іншим людям, то це врешті-решт призведе до проблем.
Господь називає таких людей лицемірами. Задумаймося над змістом цього слова, адже саме звучання пояснює його значення – людина створює собі одне лице, а намір має інший. Апостол Петро теж писав про заховану людину серця. А хтось із святих говорив, що кожен містить в собі чотирьох різних людей: одна – це та, яку знають люди, друга – яку знають близькі, третя – яку вона сама знає, і четверта – яку знає Бог. Ці образи чи ролі водночас і поєднуються, і суперечать одна одній. Як часто хтось сприймається людьми як «святий», «грає» роль порядного, благочестивого, хоч насправді таким не є, про це відомо близьким, бо в родині та в сім’ї він зовсім інший. Не раз доводилося чути, як дружина говорить про свого чоловіка: «Якби ви знали, який він насправді! У церкві стоїть, тримає свічку, молиться, а в подружньому житті, щодень…» Людина може створити образ для односельців чи для співробітників один, а насправді є іншою. А чи задумувались ви над тим, якими ми є насправді перед Богом, Який створив нас і знає всі наші порухи душі та думок?
Один священик розповів, що коли він був маленьким, його дуже цікавило, що знаходиться під довгою важкою дошкою неподалік батьківського подвір’я. Діти уявляли собі, що там сховані коштовності, а для дітей це різнокольорові камінці чи шматочки скла. Вони всіляко намагалися підняти дошку, та їм не вистачало сили. І ось, нарешті, коли їм вдалося підняти її, то побачили під нею сірих плазунів, ящірок, слизняків, різну нечистоту, тож вони її швидко опустили та втекли звідти. Більше їх до того місця не вабило. Тоді священик зробив висновок: такою несподівано непривабливою часто є і наша внутрішня сутність. З вигляду ми виховані, гарно одягнені, розцяцьковані, мов покриті лаком, а всередині носимо гріховне й огидне Богові.
Дорогі у Христі, метою християнина, як і кожної людини, є сміливість підняти ту «дошку», вигнати з-під неї всю назбирану роками нечистоту, плазунів і гадів, що завелися від того, що туди ніхто не заглядає та очистити душу і серце світлом Божественного вчення. За один раз не буде сил перемінитися, але потрібно щоденно вести боротьбу з усім гріховним, що більшою чи меншою мірою наповнює кожного з нас.
Ірод хотів показати волхвам свою зацікавленість у тому, щоб поклонитися, як і вони, Новонародженому Цареві, а насправді хотів убити Його. Тож підсумувати сказане вище можна одним словом: ми повинні перемогти у своїй душі, цього своєрідного «ірода», – те, що відоме тільки Богові. Окрім того ми знаємо з чим повинні боротися – з неприязню, можливо, захованим на дно душі гнівом, ненавистю, заздрістю, лукавством й усім огидним, про яке боїмося навіть згадувати. Власне, заради цього і для цього у цей світ і прийшов Месія - Ісус Христос, щоб перемінити нашу сутність, показати Своїм життям, що можна жити без гріха, заслуживши цим оселі Отця Небесного, вказати шлях до вічного спасіння душі та подати приклад, як перемагати зло та диявола.
Ізраїльтяни довго чекали на Месію, але в часі свого римського поневолення надіялися, що це буде вождь, котрий зі зброєю в руках вижене загарбників з їхньої країни та зробить їх вільними, втішаючись пророцтвами, що юдеї зацарюють на всій землі.
Історія повторюється... Задумавшись над подіями сьогодення ми зауважимо, що також перебуваємо в очікуванні. Особливо це явно проявляється перед виборами: одні вірять, що саме їхній кандидат зробить країну щасливою, інші покладають надію на свого кандидата, а ще хтось переконує: «Ось як прийде такий-то, то зможе все змінити, наведе порядок, життя стане кращим».
Але, дорогі у Христі, запам’ятаймо: зміни треба починати з себе! Скільки ми знаємо людей, котрі збудували не будинки, а палаци, мають дорогі іномарки, багато і зі смаком одягнені, а сміття викидають відразу за межі свого маєтку – на берег річки чи на обочину шляху. Хіба це не свідчить про те, що в них немає внутрішнього порядку та чистоти? Чекаючи гостей додому, ми ретельно прибираємо, щоб вони похвалили нас за порядок в хаті та подвір’ї, на городі та в квітнику. Та рідко, а може й ніколи, не задумуємось, чи не забруднили свою душу думками, розмовами, бажаннями і гріховними помислами. Якби ми почали наводити порядок зі своєї прихованої внутрішньої суті, то наші взаємини були б не лише зовнішньо культурними, а й щирими, боголюбивими, християнськими, і тоді Царство Боже було б на землі.
Як часто наша сутність наповнена одним, а ми створюємо про себе протилежну позитивну громадську думку. Тож сьогоднішнє Євангельське читання про лукавого Ірода спонукає нас задуматися над нашою справжньою суттю, закликає нас змінитися на краще, стати щирішими і чистими у стосунках з Богом, у взаєминах один з одним. Поводьмося з ближніми так, як з Господом, стоячи перед Ним. Тоді станемо подібними до волхвів, які пройшли через багато небезпек і, знайшовши Богодитятко Ісуса, подарували йому найдорожче – ладан, як Богові, золото, як Цареві, та миро, як Боголюдині. Тож і ми повинні принести в різдвяні свята Новонародженому нашому Спасителеві щирі чисті дари свого серця, щоб проявити та підтвердити свою відданість, щирість віру і любов до Нього. Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар