Третя неділя Великого посту

«Хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе, візьме свій хрест і за Мною слідом йде» (Мк. 8:34). Ці слова з сьогоднішнього Євангельського читання нам, людям ХХІ століття, не зрозумілі, бо не ясно, як їх можна втілити в повсякденне життя. Цей заклик був страшним і для жителів Палестини часів проповідництва Ісуса Христа, бо нагадував про те, як за правління римського імператора Квінтія, після придушення повстання в Галилеї, розіп’яли на хрестах понад дві тисячі євреїв. Люди тоді самі несли хрести до місця страти, де вони помирали у тяжких муках. Хрести стояли обабіч доріг до Назарета. Тож на євреїв нападав страх, коли мова заходила про хрест, бо він асоціювався зі стражданнями і муками. Це було ще й великим приниженням, бо смертю на хресті карали розбійників, злодіїв і тих, хто вчинив великі злочини. Таку жахливу смерть присуджували для того, щоб інші, дивлячись на їхні муки, не вдавалися до подібних злочинів.

Знаючи про це, дорогі у Христі, ми часто запитуємо: що мав на увазі милосердний Господь, закликаючи нас нести хреста і йти за Його хрестом?

Кожне слово Євангелія, окрім буквального змісту, має ще й зміст містичний, духовний. Вислів «несіння хреста» теж має духовний підтекст. Знаємо, що кожна людина переживає за життя певні випробування, хто менші, хто більші, а інші - такі, що, здається, неможливо пережити. У переносному значенні говорять, що кожен несе свій хрест. А містичне значення цього вислову полягає в тому, що християнин повинен терпеливо зносити страждання, скорботи, печалі, дані Богом, не нарікаючи на них. Приклад того, як треба нести свій хрест подав нам Ісус Христос. Святі отці повчають, що спасіння душі можливе тільки через терпіння і страждання.

Сьогодні – третя неділя Великого посту, і саме сьогодні на середину храму виносять хрест, як символ того, щоб ми мужньо і терпляче долали життєву дорогу зі своїм хрестом страждань. Бо піст – від Неділі прощення до Воскресіння – це дорога, на якій ми розважаємо про життєві страждання і терпіння, дані Господом. Адже кожна людина в земному житті йде своєю дорогою і майже завжди вона є хресною – дорогою страждань. Часто наші страждання видаються нам найбільшими і найжахливішими, але Господь кожному дає за його силою.

Приклад. Монах у храмі побачив жінку, яка біля ніг Розіп’ятого у відчаї безперестанно вигукувала: «Господи, нащо Ти покинув мене?» Він, бачачи її такою невтішною, подумав: «Напевне в неї дуже велике горе, що так гірко плаче і щиро молиться». Коли жінка помолилася, монах підійшов до неї і запитав про її потреби, щоб і собі помолитися за них. Жінка відповіла: «Чесний отче, ніхто мене не образив, не заподіяв кривди, тому я і плачу. Вже три роки я і мої діти не хворіємо, ніщо не згинуло з худоби. В мене все так добре ведеться, що я не маю жодних скорбот і печалей. Тому й подумала, що Господь забув про мене, відвернувся від мене». Монах був вельми здивований такою відповіддю і прославив Господа за те, що є люди, які розуміють значення страждань у земному житті.

Тож справжній християнин, як сьогодні закликає нас Ісус Христос, повинен нести свій хрест за Його прикладом, не нарікаючи, а, навпаки, дякуючи Господеві за скорботи і печалі. У такий особливий спосіб він прославляє хрест: «Бо слово про хрест для тих, що гинуть, є глупотою, а для нас, що спасаємося, сила Божа» (IКор. 1:18). Дивлячись на Хрест Христовий, ми роздумуємо над терпіннями і стражданнями, які зазнав Ісус Христос заради нашого спасіння і в той же час роздумуємо і над своїм життям.

В одному храмі на хресті є напис: «Це Я зробив для тебе! А що ти зробив для Мене?». Ці слова вражали людей, котрі підходили до хреста і, вдивляючись у Розіп’ятого, усвідомлювали, що їх запитує Сам Ісус Христос. Наш Спаситель заради спасіння людства віддав Себе на страждання і смерть. А що ти, християнине, зробив для Нього? Саме Великий піст є часом духовних практик, які мають принести користь для наших душ і не лише у вигляді духовного піднесення від молитов, посту та сповіді. Це також час, коли ми повинні зробити щось і для Ісуса Христа. Наші розважання над Христовими стражданнями заради нас і над Його смертю, відвідування храму та молитви біля страждаючого Господа – це те, що ми можемо зробити для Нього, не лише для наших душ, а й для Господа.

Тож ми повинні завжди пам’ятати про значення хреста на всіх дорогах нашого життя і шанобливо ставитися до нього. І це слід розуміти не лише в переносному значенні, а й у прямому. Бо часто люди, проходячи повз придорожні хрести, не осіняють себе знаком хреста. Є люди, котрі і попри храм проходять, не вважаючи за потрібне перехреститися, а таку поведінку дорослих копіюють діти. Це ознака того, що людина, побачивши хрест, не відчуває до нього побожного ставлення, отже не зможе отримати від нього допомоги, коли вона буде їй вкрай потрібна.

В одному часописі я прочитав достовірну розповідь про такий випадок. У минулому столітті під час війни у військовому госпіталі священика запросили висповідати пораненого бійця. Він зайшов до палати і побачив чоловіка, накритого до голови, стан якого був дуже важким, було помітно, що боєць втратив багато крові. Священик звернувся до нього: «Ти зазнав великих страждань і терпиш болі?» Поранений попросив: «Отче, відкрийте покривало». Священик відкинув покривало і побачив, що чоловік не має рук. Він ще не отямився від побаченого, як чоловік сказав: «Відкривайте далі!» Священик зняв покривало і побачив, що у чоловіка немає ніг. Отець, розуміючи, що цей інвалід буде, якщо виживе, безпорадною людиною, став втішати його ще до початку сповіді. Але чоловік відповів: «Не треба мене заспокоювати. Я заслужив це! Я на придорожньому хресті відбив руки і ноги Ісуса Христа. І відразу, у першому бою, втратив свої руки й ноги».

Дорогі у Христі, людина в часі земного життя часто страждає через свої необдумані вчинки, гріхи, недотримання того, що заборонене Святим Письмом. Адже, читаємо в книзі Чисел: «Ваш гріх знайде вас» (Числ. 32:23), а люди чинять беззаконня, не усвідомлюючи, що гріх обов’язково до них повернеться, впаде на їхні голови, або голови їхніх нащадків, якщо не буде щирого каяття, епітимії, покути. Тому ми повинні виховувати в собі та в своїх дітях набожність до святих речей. І починати треба з того, що, проходячи повз придорожній хрест чи храм, християни знімають головний убір, вклоняються, хрестяться, помоляться, звертаючист до Бога молитвою, як привітанням.

Хрест завжди є святим, де б він не був і як би до нього не ставились інші. Ми, православні християни, повинні завжди вшановувати хрест і вірити в його допомогу. Бо хрест допомагає іти життєвою дорогою. Пам’ятайте, що християнин носить натільний хрестик на грудях, а не як Ісус Христос на плечах. Ми носимо його на грудях тому, що він є приблизно на тому місці, де серце, а в серці Ісуса Христа були рани. Тож наш хрестик засвідчує, що нам не байдужі страждання Спасителя, що в нашому серці є віра в Розіп’ятого Христа. Тому ми носимо хрестик на грудях, цілуємо його, поклоняємось йому, осіняємо себе хрестом, і це є для нас охороною від усякого зла.

Сьогоднішня неділя особлива, Хрестопоклінна, час, коли ми в особливий спосіб вшановуємо хрест і Того, Хто був на Хресті Розіп’ятим, Хто Своєю Кров’ю освятив цей Хрест, Того, Котрий приніс Себе у жертву заради нашого спасіння, вічного щастя наших душ.

Тож хай Хрест Животворний буде для нас не лише окрасою грудей і осель, а найпершою охороною, міцним захистом від ворогів видимих і невидимих, які в різний спосіб намагаються звести нанівець душу людини. Хай Божу милість, захист Чесного Животворного Хреста відчуває кожна християнська душа в усі дні свого земного життя. Амінь.