П'ята неділя Великого посту

У сьогоднішньому Євангельському читанні Свята Церква пропонує нам розповідь про події останніх днів земного життя Ісуса Христа, коли наблизився Його час принесення Себе в жертву заради спасіння людства. Йдучи до Єрусалима, Господь попередив Своїх учнів, що Синові Людському треба багато страждати і бути зневаженому: Його обпльовуватимуть, піддадуть різним тортурам і відведуть язичникам для розп'яття, але третього дня Він воскресне. Дивно, що в час, коли апостоли з жахом слухали це передбачення, двоє з них підійшли до Ісуса Христа з недоречним проханням: «Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи праворуч від Тебе один і ліворуч один» (Мк. 10:37). Вони, стільки разів, слухаючи розповідь Вчителя про Царство не від світу цього, своїм людським розумом просили для себе місце біля Царя, не розуміючи що чим будуть ближчими до Ісуса Христа, тим більше зазнають випробувань. Тож Сам Ісус Христос визнав: «Не знаєте, чого просите» (Мк 10:38).

Дорогі брати і сестри у Христі, часто і ми не розуміємо, чого просимо в Господа, не знаємо про що молитися і як поводитися в часі, коли Господь терпить страждання, людську зневагу та помирає на Голгофському Хресті.

Напевне посісти в Царстві Божому місце ближче до Царя царів хотіли не лише ці два, а й інші апостоли, це прагнення стосується як послідовників Христа, так і звичайних людей. Але про яке Царство йде мова, якщо треба терпіти муки? Їхнє прохання стало свідченням того, що, провівши стільки часу поруч зі Спасителем, вони багато речей сприймали як звичайні рибаки та не зрозуміли суті проповідей Божественного Вчителя і Його чудес, які бачили, не усвідомили всієї глибини Його вчення. Лише після зіслання Святого Духа вони, сповнившись Ним, зрозуміли це та проповідували вчення Ісуса Христа, прославляючи Ім'я Боже.

Дорогі у Христі, ми маємо таке ж бажання, як Яків та Іоан, – перебувати в Царстві Божому, адже мета кожного християнина - здобути його для вічного щастя душі. Що потрібно для цього? Саме для роздумів над цим запитанням та творення справ, які б допомогли відчинити нам двері до вічного щастя, і дано християнам час Великого посту.

Щоб осягнути Царство Боже потрібні три речі. Перша – чистота серця. Щоразу, готуючись до святого Причастя, ми неодноразово промовляємо в канонах слова: «Серце чисте сотвори в мені, Боже, і духа правди віднови у нутрі моєму» (Пс. 50:12). Християнин у Православній Церкві може приступити до святого Причастя тільки після покаяння, тобто очищення свого серця від гріховного бруду. Без покаяння до таїнства Причастя не приступають. Господь говорить: «Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, той має життя вічне. І хто не споживатиме Тіла Сина Людського і не питиме Крові Його, той не буде мати життя у собі» (Ін. 6:53-54). Отож запорукою вічного життя є причастя Найсвятіших тайн Тіла і Крові Господніх нашими чистими серцями. До нього можуть приступати також діти ангельського віку, бо сказав Господь: «Не бороніть дітям приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне» (Мф. 19:14), вказавши цим на чистоту дитячих сердець.

Щороку  часі Великого посту - першого і п’ятого тижня - ми молимося Великий покаянний канон Андрія Критського. У житті цього святого сталося таке чудо: він народився німим, а після прийняття в шість років Найсвятіших Тайн, почав розмовляти. Згодом, навчаючись та вдосконалюючись у духовному житті, він став великим стовпом Церкви Христової.

Тож перша умова – здобуття чистого серця. Господь пояснює: «Якщо ви не станете, як діти, то не здобудете Царства Божого» (Мф. 18:3). Дитяче серце не здатне довго тримати образи, кривду, гніву, воно є нелукавим, щирим. Саме такими повинні люди зберегти свої серця упродовж земного житті.

Друга умова – просвітлений розум. Люди часто моляться нещиро, тобто лише устами і не чують самих себе, а один святий сказав: як ти хочеш, щоб тебе почув Бог, якщо ти сам себе не чуєш. Такі молитви є свідченням того, що розум людини далекий від Бога і вона кожне слово молитви не пропускає через свій розум і серце.

Як можна просвітити свій розум та серце? Для цього християнин повинен щодня читати хоча б одну главу зі Святого Євангелія і кожне слово, прочитане вдома чи почуте під час Євангельського читання у храмі, пропускати крізь розум. Але коли хто вклякає, схиляється під Євангелієм, думаючи про своє або шепочучи щось, як це роблять діти, то краще цього не робити. Коли священик читає Євангеліє, кожен християнин повинен уявляти, що Сам Ісус Христос промовляє до нього. Якщо так думати, уважно вдумуючись в кожне слово, тоді розум просвітиться, молитва стане усвідомленою, і ми розумітимемо, чого просимо. Але багато з тих, хто був у храмі на Євангельському читанні, не скаже про що йшлося сьогодні не тому, що забули, а тому що не чули. Господь, говорячи: «Хто має вуха слухати, хай слухає» (Лк. 8:8), мав на увазі не вуха людини, бо хіба що глухий не може чути, а про внутрішній слух нашого розуму і серця. Тож, щоб отримати просвітлення розуму, ми повинні освячувати його святими словами. Один богослов сказав дуже гарні слова, що сучасна людина має дуже велику голову і надто мале серце.

Сучасна людина отримує з різних джерел дуже велику кількість інформації, яка переважно їй не потрібна. Саме через переповнення нашої голови цією інформацією, там не має місця для Євангельських істин, чистих молитов і всього, що пропонує Церква для спасіння душі. Святі отці і вчителі Церкви, подвижники перших віків християнства час від часу віддалялися в пустелю для того, щоб очистити свій розум від світських думок та просвітити його.

Людям набагато легше розмовляти про земні речі, ніж про духовні. Так, дві жінки, зустрівшись на дорозі або зайшовши «на хвилинку» в гості, можуть говорити дві години і не наговоритися, а стати на молитву не мають часу. Ми не вміємо сконцентровувати свою увагу, розум, серце і душу на духовних речах та часто не усвідомлюємо, з Ким спілкуємось у молитві. А земне життя дане людині для того, щоб вона навчилася цього, досягла успіхів у духовних практиках і ними освітила свій розум.

Третя, найголовніша умова – це зростання духовне, обоготворення людського, стяжання благодаті Святого Духа. Це маленькі, але постійні кроки дороги до Царства Небесного. Акцентую вашу увагу саме на постійності, бо багато людей починають ревно молитися і строго постити, а потім їхній порив минає і вони перестають займатися духовними вправами Якщо людина, як говорять святі отці, впала, тобто втратила цей запал, то для того, щоб піднятися з болота гріхів, є таїнство Покаяння. Християнин, який у житті постійно боровся сам з собою, своїми природними пристрастями, гріховними звичками, докладав зусиль для свого вдосконалення, перебував у духовній тверезості, зосередженості, стяжаючи благодать Святого Духа, не помирає, а засинає. Його душа відходить на лоно Авраамове, де немає боротьби, зітхання, сліз, плачу, а є вічна радість у Господі. Кожен, хто хоче здобути вічне спасіння душі в Царстві Божому, повинен виконувати ці три завдання.

Багато людей, навіть ті, хто зрідка відвідує храм та раз-два на рік сповідається, роздумує: а хто знає, як усе насправді, є там за гробом щось чи немає, та й взагалі чи є Царство Боже, чи про нього говорять лише для того, щоб, як вважали атеїсти, тримати народ в покорі?

Приклад із життя. Вулицею міста йшов з гордо піднятою головою офіцер. Та ось на перехресті він побачив монаха, що духовно опікувався сиротами і просив для них милостиню. Офіцер, підійшовши ближче і впізнавши в ньому свого шкільного товариша, сказав: «О, я бачу, що ти хочеш у Царство Боже разом з чоботами піти? Та немає його, марно стараєшся!» Монах смиренно, але переконливо відповів: «Навіть, якщо за гробом немає ані Царства Божого, ані пекла, то я нічого не втрачаю, що відмовився від утіх цього світу. Але якщо за гробом є Царство Боже і пекло, то де опинишся ти?»

Дорогі у Христі, це запитання, мов докір, можна задати кожному з нас. А де опинимось ми, де перебуватиме наша душа після смерті? Над цим треба роздумувати постійно. Господь говорить: «Хто хоче із вас бути першим, хай буде слугою усім» (Мк. 10:44), вказуючи, наскільки важливими в житті християнина є смирення, визнання своєї недостойності та немічності в очах Божих. Саме цим людина перемагає в своєму серці перший і найголовніший гріх – гординю, натомість здобуває смирення, завдяки якому приходить до Бога.

Преподобна Марія Єгипетська, - пам'ять якої Свята Церква вшановує сьогодні, в п’яту неділю Великого посту - була великою грішницею, проводячи життя в блуді й тілесній розпусті. Та одного разу, заради цікавості, вона прибула разом з паломниками до Єрусалима, щоб прикластися до Чесного Древа Животворного Хреста Господнього. До речі, частинка цього Древа є в одному з цих кивотів на тетраподі, у мощевику в нашій церкві. Марія хотіла зайти до храму, але якась невидима сила зупинила її. Спершу вона подумала, що не може переступити поріг через тисняву людей, але помітила, що всі довкола неї заходять, тільки вона стоїть. Усвідомивши, що їй не дозволяє прикластися до святині її гріховний стан, вона щиро помолилася до Пречистої Діви Марії і аж тоді увійшла до храму. Звідти вона пішла у пустелю, умертвляючи свою плоть та оплакуючи свої гріхи. 18 років своєї тілесної розпусти вона покрила 48-ма роками внутрішньої боротьби у пустелі, тому що відчула волю Божу спокутувати таким способом свої гріхи. Пустеля, де жила Марія Єгипетська була кам'янистою, вдень - сильна спека від сонця і каміння, вночі - холод, взимку та навесні - дощі. Але вона все витерпіла, спокутуючи свої гріховні вчинки, за що досягла такої святості, що переходила ріку Йордан, наче по суші.

Тож і для нас, дорогі у Христі, незалежно від того, яким було наше життя, важливо, яким воно є. Коли ми приходимо до таїнства Покаяння, то повинні визнати, яким гріховним було наше життя вчора і в попередні роки. Тож, приступаючи до святого Причастя, відкриваймо для нього не лише уста, а й серце, і тоді Господь не згадає про те, як ми жили вчора, а примножить наші духовні сили, що ми надалі зажили праведно. Свята Церква, як добра мати хоче, особливо у часі посту, щоб ми прийшли, визнали свою гріховність та, прийнявши найсвятіші Тайни – Тіло і Кров Господні - в своє серце, з Божою допомогою жили чесно і благочестиво.

Хай же сьогоднішнє Євангельське читання буде корисним для наших душ, а Причастя найсвятіших Тайн Тіла і Крові Господніх буде на зцілення душ і тіл заради нашого спасіння. Амінь.

П'ята неділя Великого посту

Сьогоднішня неділя Великого посту пропонує Євангельське читання про наближення терпінь Ісуса Христа. Йдучи до Єрусалима, Спаситель сказав Своїм апостолам, що Його чекає там людська зневага: Його битимуть, обпльовуватимуть і уб’ють. Як відреагували на це апостоли? Вони не перейнялися цими жахливими словами про страждання, котрі доведеться витримати їхньому Вчителеві. Натомість два Його брати Іоан і Яків попросили, щоб Він дозволив їм сісти одному праворуч, а другому ліворуч у Його Царстві. На що Господь скрушно відповів: «Не знаєте, чого просите» (Мк. 10:38). Так само, брати і сестри у Христі, і ми не завжди розуміємо про що просимо та не задумуємось, чи наші бажання, прагнення і мрії угодні Богові.

Великий піст – час, коли ми повинні більше думати про те, що перетерпів Божественний Спаситель заради нашого спасіння, а менше - про себе, тобто про задоволення своїх життєвих потреб. Усіх людей можна поділити на тих, хто служить і тих, яким служать. У Євангельському читанні Господь чітко визначив: «Хто хоче з вас бути першим, хай буде слугою для всіх» (Мк. 10:44), повчаючи, що служіння Богові є не лише служінням безпосередньо Йому, а й ближнім. Людина, яка нарікає, говорячи: «Мушу все робити сама, ніхто не допомагає мені, домашні не слухають мене», хоче, щоб служили їй. У світі зростає кількість людей, які хочуть чи навіть вимагають, щоб служили чи прислуговували їм, і, на жаль, мало людей, які добровільно служать ближнім. А наше завдання в земному житті – навчитися служити тим, хто потребує цього, хто перебуває поруч з нами.

Сьогодні ми згадуємо житіє преподобної Марії Єгипетської, день пам’яті якої Церква встановила 14 квітня, але ця дата перехідна – її завжди святкують в п’яту неділю Великого посту. На цьому тижні ми звершуємо т. зв. «Маріїне стояння» – канон святого Андрія Критського в повній формі з читанням житія святої.

Преподобна Марія Єгипетська спочатку «прославилась» своїм гріховним життям, яке було настільки гріховним й огидним, сповненим тілесною розпустою, що невидима сила не дозволила їй увійти до храму Гробу Господнього. До речі, їхала вона туди з паломниками не для того, щоб поклонитися Чесному Животворному Хресту, а щоб розважатися з ними. Підійшовши до храму, вона не змогла увійти до нього. Марія ніколи не задумувалась над тим, що живе розпусно, вона взагалі ні над чим не задумувалась, навіть над тим для чого йде до Хреста Господнього. Але коли невидима сила її зупинила, вона задумалась над тим, що це гріховність не допускає її до святині, адже вона провела у гріхах тілесної розпусти 18 років. Зрозумівши це, розпусниця в притворі храму побачила ікону Пресвятої Богородиці і заплакала. Вона визнала свою гріховність, просила помилування і дала обітницю більше не грішити та спокутувати гріхи. Пресвята Богородиця почула її каяття, грішниця змогла увійти до храму, поклонитися Чесному Древу Господньому і після того пішла в пустелю, де провела 48 років! Згодом там зустрів її авва Зосим, котрий дивувався духовним подвигам жінки і бачив, як вона перейшла Йордан, наче по суші. Святий прославив Бога, Котрий дарував йому можливість побачити життя преподобної Марії Єгипетської та почути від неї історію її життя.

Я думаю, ви зауважили, що життя кожного із нас нагадує життя святої Марії Єгипетської, не залежно чоловік це чи жінка, юнак чи дівчина. - Чим? – запитаєте ви. Тим, що ми в земному житті робимо багато речей, як і вона, не задумуючись. Всі йшли до храму – пішла і вона, а для чого – не запитала себе. Ця масовість найбільш характерна для часу Великого посту, коли люди приступають до Сповіді і святого Причастя, не задумуючись, для чого вони це роблять. Є люди, котрі через свою духовну сліпоту не бачать своїх гріхів, так само, як не бачила їх Марія Єгипетська. Дехто через свою сором’язливість затаює під час Сповіді свої гріхи, накликаючи цим ще більший гнів Божий. Але є люди, які приступають до Святих Тайн із щирим жалем, зворушеним і смиренним серцем, визнаючи свою гріховність та недостойність перед Богом та щиро каючись. Дорогі у Христі, християни повинні пам’ятати, що Таїнства Церкви - це не обряди, ритуали, традиції, котрі вони повинні відбути, як всі. Це – вогонь, що палить недостойних, таїнство, що змінює життя. «Покаяння», по-грецьки звучить як «метанойа» у дослівному перекладі означає «цілковита переміна». Така переміна сталася і з Марією Єгипетською, яка, вийшовши з храму, покинула грішний світ і пішла у пустелю, де каялася, плакала та перемогла всі тілесні пожадання.

Тому кожен християнин, йдучи до Сповіді, повинен задуматися: «А що я переміню в своєму житті від сьогодні, якими є мої стосунки з Богом, чи хочу я бути дитиною Божою, творити Його волю, жити так, як хоче від мене Господь?»

Адже не випадково сьогоднішнє Євангельське читання подає нам як приклад велику грішницю, яка впала до ніг Ісуса Христа, обмила їх своїми слізьми та миром, витерла своїм волоссям. Фарисей, стоячи поряд, насміхався і думав: «Коли б це був Пророк, Він би знав, що жінка, яка торкається Його – велика грішниця». Фарисеї і старозавітні законодавці вважали, що з грішниками не можна сидіти за одним столом та торкатися їх, бо можна осквернитися. Та Господь дозволив, щоб грішниця не лише торкнулася Його, а й своїми слізьми обмила Його ноги, вилила на них дороге миро як епітимію – покуту за свої гріхи. Тому Господь сказав: «Багато вона возлюбила і багато їй прощено» (Лк. 7:47).

Тож нам, дорогі у Христі, потрібно багато роздумувати над своїми вчинками та аналізувати чи ми робимо те, що нашим душам на користь, чи налаштовуємо себе на те, що приємно в очах Божих. Це стосується мирян і священиків, монахів і служителів храму, які часто чинять не задумуючись, механічно, як всі, не усвідомлюючи суті своїх слів, вчинків та життя.

Хочу розповісти випадок із життя ігумена Псково-Печерського монастиря Мелхіседека, який став схиігуменом після об'явлення. Спочатку він ніс в монастирі послух столяра, виготовляючи рамки, кивоти та інші дерев'яні речі для храмів. Монах покірно ніс цей послух та виконував вчасно всі замовлення. Перед одним святом йому дали надто багато замовлень і він дуже старався, щоб вчасно виконати їх, але оскільки був старшого віку, то після напруженої праці впав у майстерні і помер. Коли монахи зібралися, щоб відчитати молитву на відхід душі від тіла, один зі старців сказав: «Ні, він не помер, ще житиме». І справді Мелхіседек ожив та попросив намісника, щоб той постриг його в схиму.

Схима – це вищий чин, особлива обітниця, коли монах тільки молиться і кається, а більше нічого з монашого життя його не стосується. Намісник спочатку відмовив йому, але згодом звершив над ним схиму. Схимник відтоді молився, оплакуючи свої гріхи. Якось монахи попросили його розповісти, де була його душа, коли його вважали мертвим. І він розповів: «Я бачив гарний зелений сад, довкола така краса, наче рай! Але я там не був, бо переді мною постав глибокий рів, а в ньому всі рами і кивоти, які я робив. На другому боці рову стояла Пресвята Богородиця і сказала мені: «Ми чекали від тебе молитов і покаяння, а ти чим займався?»

Отож, дорогі у Христі, коли ми відійдемо з цього життя, то Господь і нам може сказати: «Я чекав від тебе молитов. А ти чим займався?» Бо Сповідь та Причастя раз на рік – занадто мало. До них повинна бути відповідна підготовка, робота душі. Ми повинні йти до Господа з великим зворушенням і смиренням, повинні каятися та перепрошувати Його, частіше звертатися до Нього з молитвами. Ми всі хочемо бути дітьми Божими, але чи виконуємо Його волю? Ми звертаємося до Ісуса Христа, як апостоли у Євангельському читанні: «Господи, зроби мені те і те, хай я сяду по Твоїй правиці, а інші – по лівиці». А Господь в той час звертається до нас: «Зглянься на Мої страждання, бо Я іду до Єрусалима не торжествувати, а страждати». Скільки людей в часі Великого посту гучно веселилися, співали, справляли дні народження та інші торжества з вишуканими м'ясними наїдками і спиртними напоями, а Господь звертався до них: «Поглянь на Хрест! Ти веселишся, а Я йду до Єрусалима страждати!»

Часто люди скаржаться: «Як я просила і благала, а Господь не вислухав мене!». Це тому, дорогі у Христі, що наші бажання не співпадають з волею Божою, вони надто егоїстичні, ниці в порівнянні з Його промислом, і тому Господь не виконує їх. Тож перш ніж звертатися до Господа з проханням, просім щоб Він навчив нас молитви богоугодної, нелицемірної, неегоїстичної. І лише здобувши велике смирення і терпіння в молитві, ми зможемо випросити те, що благаємо.

Великий піст – час, коли ми, стоячи перед Голгофським Хрестом, роздумуємо про те, що Господь іде до Єрусалима, щоб страждати, терпіти й померти заради нашого спасіння. Хай же ці страждання Господа Ісуса Христа будуть корисними для нашої душі, для спасіння всіх, хто переступає поріг цього храму, падає перед Хрестом і просить в Господа прощення та помилування. Амінь.