Сьогодні, в другу неділю Великого посту, свята Церква подає нам Євангельське читання про зцілення розслабленого. Ця подія, що трапилась давним-давно в Капернаумі, має велике значення для нас, адже Господь, зцілюючи хворого, назвав причиною його хвороби гріхи. В сьогоднішньому Євангельському читанні, дорогі у Христі, є три чудесні повчальні моменти.
Суть першого з них в тому, що хворий, прагнучи вилікувати своє тіло від каліцтва, спочатку оздоровився від каліцтва духовного. Другий момент - коли Ісус Христос прирівнює фізичний параліч хворого до паралічу його душі. Гріх – це рана, набагато глибша за будь-яку фізичну хворобу, і для того, щоб зцілитися, передусім слід отримати прощення гріхів. Третій момент навчає нас, що розслаблений оздоровлений не безпосередньо Ісусом Христом, а через людей, котрі принесли його. Бо їх не зупинило те, що вони не мали жодного шансу пробратися з ношами до Цілителя, адже кімнатка, де Він проповідував, була вщент переповнена людьми. Але вони знайшли вихід із ситуації: розібрали дах - на Сході, в Палестині, будинки мають плоскі дахи, на яких вночі жителі відпочивають від спеки - і опустили ноші з розслабленим перед Ісусом Христом. Задумаймося, яких це коштувало фізичних зусиль, щоб принести паралізованого до Ісуса Христа, розібрати дах і опустити ноші. І яку велику віру вони мали!
Розгляньмо цю ситуацію з іншого боку. Якби не було людей, які принесли хворого, чи був би він оздоровлений? Звичайно, що ні. Так само і в нашому земному житті Господь подає багато дарів через посередництво людей, як, приміром, хворій людині посилає зцілення через лікаря. Але людина часто цього не розуміє, не зауважує і не цінує, хто є Життєдавцем, Подателем життєво необхідних благ.
Дорогі у Христі, гріх – це порушення Закону Божого, переступ волі Господа, це те, що віддаляє нас від Нього. Часто можна почути, що людей відлякує фраза «раб Божий». Зрозумійте, людина не є вільною, якщо вона не є рабом Божим, то стає рабом своїх пристрастей, гріхів, а водночас і рабом того, хто спокушує до гріха, тобто диявола.
Час Великого посту даний для того, щоб ми боролися зі спокусами, щоб, приклавши зусилля, прийшли до Спасителя самі та принесли розслаблених, допомагаючи тим, хто перебуває в немочах тілесних, духовних і душевних. Ми - діти Божі, тож, терплячи скорботи та печалі, прибігаймо до Нього, як діти, просімо в Нього те, що потребуємо, і вірмо, що Він виконає наші прохання. Ми не повинні також бути байдужими до тих, хто просить нашої допомоги, страждаючи. Станьмо знаряддям добра в руках Божих для тих людей!
Світ, особливо в нинішні часи, жорстокий, сповнений егоїзму, самолюбства, і люди, не бачачи окрім себе нікого й нічого, живуть у скорботах: більше стає хворих, з’являються нові, невідомі дотепер хвороби, частішають природні катаклізми та аварії. Люди, особливо невіруючі, атеїсти, матеріалісти, скептично запитують: «Якби був Бог, то чи дозволив би Він ці страждання та смерті невинних? Хіба Господь може хотіти, щоб людина страждала?» Вони не розуміють, що саме через страждання і терпіння людина приходить до Бога, Який посилає випробування за їхні гріхи та щоб навернути грішників на дорогу спасіння їхніх душ.
Приклад. Помирала хвора дівчина, яка була надзвичайно віруючою, побожною, практикуючою християнкою, але її батько був лютим гонителем Церкви, ненавидів усе те, чого дотримувалася донька. І це було єдиним смутком у серці цієї доброї дитини. Вона ще будучи здоровою щиро молилася в храмі за батька і якось запитала священика, що їй зробити, щоб батько навернувся до Бога. Духівник чесно відповів: «Якщо хочеш, щоб батько цілковито навернувся до Бога, проси для себе терпіння. Батько, побачивши твої страждання, навернеться». Дівчина так і вчинила, вона попросила в Бога для себе терпіння і, навчаючись на третьому курсі медуніверситету, раптом відчула біль голови. Лікарі з’ясували, що її недуга невиліковна, вона стала прикутою до ліжка. Це була єдина донька в сім’ї, батько якої був багатим банкіром. Але не допомагали ні гроші, ні зв’язки, ні найкращі лікарі та ліки – донька згасала на очах. Перед смертю вона востаннє розмовляла з батьком, а про що – невідомо нікому, окрім нього. Невдовзі дівчина померла, а через певний час померла з горя і її мати, чоловік, ставши вдівцем, покинув світ, пішов у монастир і став монахом. Страждання через смерть єдиної доньки і коханої дружини привели його на шлях служіння Богові.
Дорогі у Христі брати і сестри, так буває і в нашому повсякденному житті: коли ми маємо все необхідне, здорові й матеріально забезпечені, то часто буваємо абсолютно байдужими до чужого горя, хвороб та нещасть. Такі люди є чужими для Церкви, до Бога та духовних практик, потрібних у справі спасіння душі. І в нашому селі є багато людей, котрі не лише не відвідують храм, а й вороже ставляться до нього, а є й такі, що хоч і ходить до нього, але часто незадоволені. То, мовляв, довго правиться, то багато богослужінь. Такий прояв незадоволення є ознакою того, що стан душі людини незадовільний.
Дорогі у Христі, піст – це час, коли ми повинні лікувати свої душі, а разом з лікуванням душ настане оздоровлення тіла. Тож хай всемилостивий Господь, Який є Лікарем душ і тіл наших, дарує нам зцілення від паралічу духовного, причиною якого є гріх, хай зцілить наші немочі, щоб у здоровому дусі й здоровому тілі ми могли прославляти Життєдавця, Господа Єдиного в Тройці прославленого Отця і Сина і Святого Духа нині і повсякчас і на віки вічні. Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар