Неділя після Богоявлення

Дорогі у Христі брати і сестри, в Євангельському читанні слова «народ, що сидів у темряві, побачив велике світло» (Мф. 4:16) пояснюють нам, чому сьогоднішню неділю називають неділею після Просвічення, Тому що Господь вперше після Хрещення вийшов з проповіддю Слова Божого. Вийшов не в рідному містечку Назареті, ні Вифлеємі, де народився, ні у столиці Єрусалимі, а в Капернаумі. Чому саме там?

Капернаум – приморське місто, в яке прибували судна та привозили товари звідусіль, тож всі його жителі займалися торгівлею, а це така справа, яка часто призводить до користолюбства, сріблолюбства, міцно прив’язує людину до матеріального збагачення. Господь, знаючи, що жителі міста обтяжені цими гріхами, починає проповідувати саме тут. Його першими словами слова, які говорив на Йордані Іоан Хреститель: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Боже!» (Мф. 4:17) Цей заклик в середовищі, де панували пристрасті до збагачення та обману, сприйняли, зрозуміло, упереджено. Лише дехто прозрівав, помітивши, наскільки гріховне навколо життя та перемінювався. Більшість, будучи байдужими, сердилися, що люди, слухаючи проповідника, не купують у них товар.

Нам здається, що люди, котрі чули з уст Самого Господа проповіді, заклики до покаяння, науку спасіння, розповіді про вічне життя душі та оселі Отця Небесного, мали б бути особливо щасливими, що це мусило переконати їх і пробудити їхню віру. У тому темному світі матеріальних вигод та гріхів слова Проповідника Благої Вісті були небаченим Світлом. Це Світло не лише викрило гріхи людей, а й освітило їм дорогу до вічного блаженства. Цим Світлом є Ісус Христос та Його вчення. Про силу Слова Божого ми не раз чули зі Святого Писання та житія святих. Слово Бога Живого розм’якшує закам’янілі серця, просвітлює розум, перетворюючи людину матеріальну на духовну. І тоді сповнюються слова євангеліста Матфія: «Народ, що сидів у темряві, побачив велике світло» (Мф. 4:16).

Найперше це Світло просвітило звичайних рибаків, які згодом стали апостолами. Зокрема, апостоли Петро і Андрій, почувши заклик Господа: «Ідіть за Мною!» (Мф. 4:19), кинули сіті і відразу пішли за Ним. Митник Матфій, що сидів і рахував гроші, почувши слова «Іди за Мною» просвітився і, залишивши державну казну помічникові, теж вирушив за Ісусом. Лютий гонитель християнства Савл, почувши слова Господа: «Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? Трудно тобі бити ногою колючку?» (Дії 9:4-5), перетворився на одного з найпалкіших проповідників Благої Вісті. Це Світло настільки сильно осяяло його, що він раптом осліп, але відразу після хрещення до нього повернувся зір не лише тілесний, а й духовний. Зрозумівши, в якій темряві він жив, Савл став вибраною посудиною Слова Божого.

У сьогоднішньому апостольському читанні послання до ефесян ми чули слова апостола Павла: «Кожному з нас дана благодать в міру дару Христового» (Еф. 4:7). Що вони означають?

Кожній людині під час таїнства Хрещення Господь дарує благодать, але дія цієї благодаті залежить не лише від Господа, а й від людини: як вона її сприймає і як нею користується. У Святому Писанні є притчі, де благодать Божу порівнюють з талантами, мінами та єлеєм. Усі вони навчають, що благодать Божа дана всім і кожен має право використовувати її. Кількість благодаті визначає Господь, даючи кожному стільки, скільки він може вмістити та використати. Для того, щоб багато вмістити, треба мати чисте серце. Тому псалмоспівець Давид просить: «Серце чисте сотвори в мені, Боже, і Духа правди віднови у нутрі моєму» (Пс. 50:12). Тобто людина з Божою допомогою повинна очистити своє серце, щоб було куди вмістити Духа Святого, бо Святий Дух не може перебувати там, де скверна і гріхи – там немає місця для святості.

Є багато прикладів з житія святих, які стали вмістилищем Божества. Всі вони багато працювали, щоб духовно очистити свою душу, і лише тоді могли вмістити благодать, яку Господь дарував їм без міри – нею вони зцілювали та творили численні чудеса.

Кожен християнин повинен пам’ятати слова Святого Писання: «Хіба ви не знаєте, що ваші тіла є храмом Духа Святого?» (1Кор. 6:19). Тож бережімо себе від гріхів, скверни та усього того, що перешкоджає прийняти Божу благодать. Життя – це неоціненний дар Бога і передусім треба цінувати його, бо тільки Господь може дарувати життя і позбавляти. Ніхто не має права посягати на чиєсь життя чи навіть волю, тому що цим він зневажає Духа Святого.

Приклад із життя. На одному кораблі служив моряк, особливо віруючий християнин, який щиро молився та уповав на Бога в усіх своїх справах. Команда часто насміхалася з нього та його віри. Якось у відкритому морі біля моряка, який ніс вахту, офіцер пильно вдивлявся через бінокль в небо. Моряк поцікавився, що він там побачив, а той насмішкувато відповів: «Дивлюся, чи є там Бог, в Якого ти віриш». На що моряк, обдарований Божою мудрістю, спокійно відповів: «Та ні, в бінокль Бога не побачите, Його бачать тільки чисті серцем».

Дорогі у Христі, ці слова віруючого моряка є наукою і для нас. Бо міру кожного з нас, тут присутніх, знає тільки Господь. Тільки Він знає, хто скільки може вмістити Його благодаті. Ми не маємо права осуджувати та розмірковувати, хто до Бога ближче, а хто дальше; хто може вмістити в своє серце Божу благодать, а хто тримає там гріх, як найбільшу цінність. Господь знає стан наших сердець і наказує очистити їх, пообіцявши: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мф. 5:8). Направду блаженними будуть ті, хто ще за життя зможе побачити і відчути Бога, але для цього треба спершу очистити свої серця. І не лише серця, а й тіло, бо сказано, що тіло є храмом Духа Святого і «Царство Боже всередині нас».

Тому не дивно, що сьогодні, як колись у Капернаумі, Господь звертається до всіх без винятку християн світу тими самими словами: «Покайтеся! Бо наблизилось Царство Боже!» (Мф. 4:17), «Не прив’язуйтесь своїми речами до матеріальних благ, бо все це веде до погибелі».

Одна наша парафіянка якось визнала: «Знаєте, тепер така туга, якої не було навіть у воєнні та післявоєнні роки!» Я здивувався: «Чому так кажете?» Вона пояснила: «У воєнні часи була страшна біда, не було що їсти, у що зодягнутися, але люди допомагали одне одному, ділитися останнім, вникали в проблеми, збиралися, щоб морально підтримати один одного. Кожен думав: «А якщо треба буде, щоб завтра допомогли мені? То сьогодні допоможу я». Одним словом, відчувалася атмосфера любові та взаємодопомоги».

А тепер настають часи, про які пророкували святі отці: «прикінці любов багатьох охолоне». Людина, маючи все необхідне для матеріального життя, намагається створити для себе царство на землі, але в ньому вона не хоче бачити нікого, окрім себе, навіть Бога. Цей егоїзм є надто небезпечним – це загальний гріх сьогодення, який веде до загибелі людство в ХХІ столітті.

Дорогі брати і сестри, ми, християни, повинні прагнути помістити в свої серця Господа, а поруч із Ним – своїх ближніх. Бо серце, де немає місця для Бога і ближнього, де замість любові егоїзм - закам’яніле і черстве. Тож хай перша проповідь Ісуса Христа в Капернаумі торкнеться і наших сердець, змінить їх, схилить до покаяння, а разом з тим - і до любові. Амінь.