Велика Середа

Сьогодні свята Церква згадує про подію, котра відбулася наприкінці земного життя нашого Божественного Учителя Ісуса Христа. Господь молився у Гефсиманському саду і ця молитва була настільки потужною, що обличчя Його вкрив піт і краплини крові. Це була остання молитва перед Його стражданнями, перед закінченням місії, заради якої Він воплотився. Цього дня натовп прийшов вночі до Гефсиманського саду для того, щоб схопити Його, а не слухати проповідь Вчителя. Вів їх один з 12-ти апостолів - Юда Іскаріот, який наважився поцілувати Ісуса Христа, але не поцілунком любові й поваги, а поцілунком зради. Господь ще задовго до цих подій попереджав апостолів про це і знав, що один із них зрадить Його, знаючи, хто саме це зробить. Тому, коли натовп наблизився до Нього, Господь спокійно запитав: «Кого шукаєте ви?» «Ісуса Назарянина». «Це Я» (Ін. 18:7-8). Коли Він промовив ці слова, багато людей з натовпу впало зі страху на землю через те, що сильне сяйво і благодать поширювались від Нього. Юда, підійшовши поцілувати Ісуса Христа, почув від Нього: «Приятелю, по що прийшов ти?» (Мф. 26:50), в іншому перекладі Святого Писання вживається слово «друже». Тож Господь, знаючи про зраду Свого учня, не викрив його, не зневажив Свого кривдника, а назвав Своїм приятелем, другом.

Дорогі у Христі, впродовж Великого посту ми йшли разом з нашим Спасителем земною дорогою Його співстраждань, роздумуючи над своїм життям та вчинками. Ця дорога асоціюється з тією, якою ізраїльтяни йшли 40 років з єгипетської неволі до Землі Обітованної, хоча йшли ми за Христом лиш 40 днів. Вона схожа і на Хресну дорогу Ісуса Христа. Для нас вона є шляхом вдосконалення, і ми повинні духовно зміцнюватися та змінюватися не лише в часі Великого посту, а впродовж всього життя. Бог створив людину не для того, щоб вона, проживши певний час, канула в небуття. Він дав людині земне життя для підготовки її душі для вічного щастя. Як часто у молитвах ми просимо: «Господи, помилуй!» та «Спаси, Господи, спаси, Боже, душі наші!» Ці слова мають для нас доленосне значення, бо Господь хоче, щоб християни, ставши досконалими на землі, замінили на Небі ангелів, яких Він скинув через гріхи.

Тож роздумаймо, що треба зробити для того, щоб наші душі зайняли місце ангелів. У книзі старозавітного пророка Ісаї та в інших старозавітних книгах читаємо, що місія ангелів – прославляти Бога. Вони від цього щасливі, духовно задоволені, і чим більше прославляють, тим більше сповнюються світлом і Божою любов'ю. І людина, удостоєна вічного блаженства, з ангелами прославлятиме Бога і служитиме Йому. Але для того, щоб досягнути такого стану після смерті, вона повинна стати духовно досконалою за життя. Навіть якби п’яниця чи грішник, схильний до якоїсь пристрасті, і потрапив в Царство Боже, то відразу буде скинутий до пекла. Чому? Він не захоче і не зможе добровільно славити Бога, бо якщо на землі не виконував Його волю, не звик молитися Йому, то як робитиме це після смерті, біля престолу слави Божої? Він просто цього не зуміє і не відчуватиме благодаті від споглядання Бога, не витримає божественного сяйва. Також багато людей скаржаться: «Я не витримую такої довгої відправи, мене це дратує. Я не можу стояти так довго в церкві, мені стає погано». Тож як вони зможуть прославляти Бога, вічно перебувати з Ним, якщо для них перебування у храмі, Божому домі на землі, є втомою, і стоячи на богослужіннях вони думають: «Коби скоріше це закінчилося». Якщо людина опанована якоюсь пристрастю, то їй буде погано біля Бога. І тому вона впаде туди, куди й біси, де їй комфортніше. Припустимо, що в Царство Боже потрапив гордий чоловік. Спочатку він зрадіє, що заслужив таку честь, але невдовзі повстане проти Бога, як Сатанаїл, і подумає: «А чого це я маю слухати Бога, чому я повинен Його славити?» Тож він сам відмовиться від вічного споглядання й прослави Бога, не зможе і не захоче бути з Ним, і добровільно впаде у безодню. А якщо в Царство Боже потрапить людина, яких є багато серед нас – та, що постійно бурчить, все їй не так: і то не так, і це не так, то вона буде незадоволена і Царством Божим, і ангелами, й усім, що довкола неї, то вона також покине це місце.

Мета кожного християнина, бо кожен має якісь пристрасті, не лише до куріння, пияцтва, а й до гордині, невдоволення, осуду чи інших гріхів – очистити себе, перемогти те, що її роз’єднує з Богом. Якщо ми не зробимо цього у часі земного життя, то не зробимо вже ніколи. Той, хто говорить, що любить Бога, але не любить молитися, відвідувати Служби Божі, ненавидить ближнього чи не може простити йому, ніколи не досягне Царства Божого.

Юда, котрий був поруч з Ісусом Христос, слухав Його вчення і бачив Його чудеса, не зміг перебороти в собі тільки одну пристрасть – грошолюбство, по-церковному «сріблолюбіє». Господь, як Серцевидець, знав про це, і саме тому доручив йому казну апостолів. Юда носив скриньку, в яку збирали пожертви і з якої обдаровували бідних, і ніхто не здогадувався, що він звідти міг брати гроші для себе. Коли Ісус Христос на Тайній Вечері звернувся до Юди: «Що ти робиш – роби швидше» (Ін. 13:27), апостоли не запідозрили про що йдеться. Вони подумали, що йому як скарбнику, в якого була «каса», треба щось купити перед Пасхою. Але серце Юди сповнилось гріхом сріблолюбства, а в голові зароїлася одна думка: як збагатитися. Тож він прийшов до первосвящеників і запитав: «Що дасте мені, і я видам Його вам» (Мф. 26:15). Акцент у фразі на тому, скільки заплатять. Вони відповіли: «Тридцять срібляків» і Юда був задоволений «торгом». Ось як один гріх згубив назавжди навіть апостола Ісуса Христа.

Тому, дорогі у Христі, в житті ми повинні боротися з гріхами, бажаннями, пристрастями. У цьому нам допомагає свята Церква, але часто ми самі не хочемо цього, відкладаємо на пізніше, жаліємо, що треба відмовитися від чогось. У часі Великого посту ми повинні зробити іспит, запитати себе: що я досягнув за цей період, чи перемінив своє життя, від чого відмовився на час посту чи на завжди? Якщо ми чесно відповідатимемо на ці запитання, то й самі вдосконалюватимемось – тобто відсікатимемо гріхи так, як відрізають на плодоносному дереві гілки, що не дають плодів, забираючи з дерева соки та не дозволяючи іншим гілкам давати урожай. Якщо ми цього не робитимемо, то ніколи не будемо разом з Богом в Його Небесних Оселях вічного щастя.

Господь розкриває для нас Свої обійми навіть на Хресті Голгофському, на Якому приносить Себе у жертву заради спасіння людства. Він немов би звертається: «Люди, Я все зробив для вашого спасіння! Я вказав вам дорогу – це дорога з преторії на Голгофу, ця вузька і терниста дорога сповнена стражданнями, але, якщо ви оберете її і зможете пройти нею, то здобудете вічне спасіння, бо Я за вас постраждав». Господь помер на Голгофському Хресті, вказавши дорогу, якою треба йти в житті, щоб врятувати душу.

Тому, коли ми просимо: «Спаси нас, Господи!», «Помилуй нас, Господи!», то вимолюємо собі не лише те, що потрібне в цьому житті, а й у вічному. Люди, говорячи: «Йду до церкви помолитися, аби Бог дав здоров'я мені та моїм дітям», просять те, що потрібно на землі, бо тут нам потрібні здоров'я, одяг, їжа, гроші та ще багато чого. Але мета земного життя в іншому. Ми повинні готуватися до того, щоб перебувати постійно з Богом. Тому набуваймо за життя навички спілкування з Ним: як повідати Йому свої печалі й сумніви, просити Його допомоги. Вдосконалюймось йдучи до Бога, а як лише закрадається небажання до молитви та всього богоугодного, знайте, що це ознака духовної хвороби, сигнал того, що треба бігти зі слізьми до покаяння, просити в Господа прощення і звершувати з Божою допомогою духовну переміну в своїй душі.

Тож, вбережи нас, Господи, від плачевної участі апостола Юди, який сьогодні лукаво поцілував свого Божественного Вчителя, Спасителя людства, вбережи від безодні пекла, до якої люди мільйонами прямують широкою дорогою. Вбережи, Господи, від усього, що веде нас до погибелі та сподоби нас бути вірними Тобі в усьому, терпіти, як Ти терпів, та любити й прощати так, як Ти це робив. Сповни наші серця вірою, без якої неможливо догодити Тобі, і надією, без якої неможливе спасіння. Тільки набуваючи цих християнських чеснот, вдосконалюючись в земному житті та випрошуючи в Господа сил для боротьби, ми зможемо досягти мети християнина – вічного перебування з Богом у Царстві Його. Амінь.