З Євангельського читання ми дізналися, що після Вознесіння Господнього апостоли повернулись до Єрусалима і, постійно перебуваючи в храмі, з великою любов'ю й радістю прославляли Ісуса Христа. Вони очікували Духа Святого, якого їхній Вчитель обіцяв упросити Отця Небесного зіслати на них. Їхнє очікування супроводжувалось молитвою.
Тож роздумаймо, що таке молитва і скільки часу ми повинні їй присвячувати щоденно. На перший погляд здається, що це - особиста справа, кожен згідно зі своїми потребами тіла і душі повинен визначити, скільки йому спілкуватися з Богом. Але, дорогі у Христі, без молитви не можна догодити Богові, бо це єднання душі людини з Ним, і від цього залежить, яким є наше духовне життя. Люди, досягнувши досконалості у молитві, багато досягають у духовному житті. Так святі Церкви Христової, щоб краще сконцентруватися на молитві, а для цього - побороти спокуси, очистити свої думки від лукавих помислів, віддалялись від світу. Дехто присвятив цьому все своє життя, але отримав велику нагороду – Господь послав на них Духа Святого та просвітив їхні серця і душі. На них збулися слова Господа, Який повчав Своїх учнів, а через них і нас: «Отак ваше світло хай світить перед людьми, щоб вони, бачили ваші добрі діла та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мф. 5:16). Життя їхнє стало суцільним світлом і вони просвітилися, бо їхні серця були сповнені Духа Святого.
Ми також повинні намагатися досягти певної досконалості у молитві. Тож хай кожен запитає себе, якою є його молитва і скільки часу вона триває. Бо багато хто може весь день сидіти перед телевізором і комп’ютером, а жінки годинами розмовляти, та коли надходить час молитви, відчуває дискомфорт - то коліно болить, то спина терпне - і перестає молитися, мовляв, іншим разом надолужу, а зараз йду спати, бо все одно думаю не про Бога, а про свій біль.
Дорогі у Христі, такі думки і вчинки вкрай помилкові! Це стосується і спільної молитви у храмі, коли ми також не досягаємо досконалості. Багато парафіян мені говорять, що в нашому храмі правлять задовго, що в сусідніх селах богослужіння коротші, але тим, хто хоче мене повчати, як я маю правити Службу Божу, скажу, що кожен священик відповість перед Богом за те, як він відправляв Божественну Літургію. Немає нічого святішого і важливішого в цьому світі за Божественну Літургію. Це духовний акт єднання з Богом, завдяки якому ми освячуємося, наповнюємося благодаттю і стаємо досконалішими.
Але, на жаль, дух лінивства паралізує наше тіло так, що ми не здатні молитися, бо не хочемо перемогти його. Цей гріх завжди знаходить причину, щоб ми не молилися, приміром, старші люди не можуть стояти, але молитися можна й сидячи, головне, щоб серце було спрямоване до Бога. Коли людина не підносить своє серце до Господа, то це не молитва, а лише механічне промовляння слів.
Приклад. Один чоловік мало молився, бо весь вільний час дивився телевізор – всі передачі підряд, але найбільше футбол. Він не міг дочекатися будь-якого матчу, щоб з азартом вболівати. Чоловік прожив 68 років і настав час померти йому. Тільки-но він помер, як біси - чорні ангели - прийшли за його душею і пролунав голос з неба: «Ти змарнував найдорожче, що Я тобі дав – час, своє життя. Ти змарнував 68 років, жодного дня не проживши так, як треба!» Чоловік, перелякавшись, почав просити: «Господи, дозволь мені виправитися, я житиму інакше!» Господь вирішив: «Добре, даю тобі три роки часу». Чоловік повернувся до життя і перше, що зробив - виніс з хати телевізор. Він почав молитися, читати Слово Боже, відвідувати хворих і знедолених, допомагаючи їм. Проживши так тиждень, він впав на коліна і звернувся до Господа: «Чи хоч трошки я надолужив те, чого не робив все життя?», але не почув відповіді. Тому продовжував відвідувати храми і монастирі, всі богослужіння, багато молитися, і через тиждень знову впав на коліна, просячи Господа сказати, чи щось надолужив. Але знову не отримав відповіді...
Так минуло три роки. Чоловік пам’ятав, що наблизилась його остання година, приступив до Святої Сповіді і Святого Причастя, з трепетом очікуючи хвилини, коли душа розлучиться з тілом і він знову постане перед Богом. В очікуванні вироку Господа чоловік лежав на ліжку, аж раптом прибігла сусідка і почала просити: «Іване, ходи скоріше, мій чоловік помирає! Ти знаєш багато молитов, іди й помолись над ним, щоб йому стало легше!» Чоловік пішов до сусідів і застав таку картину: помираючий лежав на дивані, біля нього був включений телевізор, по якому передавали вирішальний футбольний матч. Чоловік почав молитися, але його так тягнуло подивитися, що там на екрані, йому так було цікаво, що він не міг сконцентруватися на молитві. Він докладав великі зусилля, але шум від телевізора ніяк не дозволяв увійти у молитовний стан. Він приклав ще більше зусиль і, о диво!, – вже не чув голосу коментатора футбольного матчу, а почув голос Божий: «Надолужив!» Помираючому стало легше, чоловік перестав молитися і, сказавши сусідам: «Не марнуйте часу!», вийшов. Чоловік повернувся додому, ліг, ще раз помолився і за кілька хвилин його душу ангели понесли в Царство Боже.
Дорогі у Христі, кожен з нам повинен пам’ятати, що найдорогоціннішим в земному житті є час, Богом даний талант, який ми не маємо права закопати в землю. Наближається літо і всі планують, як гарно відпочити, гарно провести час, але те «гарно» радше можна назвати «як вбити час», бо люди забувають, що треба його проводити з духовною користю для себе і своїх близьких. Тож після того, як ви почули розповідь про цей достовірний випадок, незалежно від того, скільки вам років, проаналізуйте, як ви використовували час свого земного життя. Тепер є всі можливості жити так, як хоче Господь. Адже упродовж цього тижня щодня в храмі відбуватимуться відправи. Якби ви цього не знали, то гріха було б менше, але коли Церква запрошує, а люди не йдуть, то це вже гріх. Часто люди ще й люблять насміхатися над тими, хто ходить до храму, кажучи: «Ади, не має що робити, та й щодня йде до церкви» або: «Та то лише гуцули святкують кожне свято, бо в них немає городів, нема що сапати і вони можуть щодня святкувати. А ми коли будемо робити на полі?» Дорогі у Христі, Господь не питатиме нас гуцули ми чи бойки, Він запитає про наші вчинки і про те, як ми використали час. І коли в день християнського свята вам випадає працювати, то попросіть Бога і працюйте, але не богохульствуйте, бо за все доведеться звітувати перед Ним. Маючи всі умови, запитаймо себе: а чи маємо віру?
Сьогоднішнє Євангельське читання на утрені містило дуже цікавий епізод про те, як Господь явився втретє після Воскресіння на Тиверіадському морі апостолам, які трудилися всю ніч - ловили рибу. Вони, а саме Петро, Яків та Іоан, були рибаками з діда-прадіда, це було їхнім ремеслом, з якого вони утримували свої родини і яким володіли досконало. Але цієї ночі вони не впіймали нічого. Вранці їм явився Господь і сказав: «Закиньте сіть з правого боку човна». Вони кажуть: «Господи, та ми ловили». «Закиньте сіть» (Ін. 21:6). Вони послухали і витягли 153 рибини, що надзвичайно здивувало їх. У чому тут суть? В тому, що професіонали, маючи все необхідне – човни, сіті, море з рибою – не впіймали нічого. Так і в нашому житті. Ми маємо храм, щоденні відправи, Святе Писання, молитовники, ікони - маємо все, тільки не маємо Ісуса Христа у своїх серцях. Як апостоли, котрі на промислі думали не про свого Спасителя, а про рибу, так і ми турбуємося про дрібниці, а повинні ставити на перше місце Ісуса Христа і тоді по-іншому розвиватимуться події нашого життя. Багато людей почуваються нещасливими не тому, що так планує Господь, а тому, що вони самі створили собі таке життя, «ловлять рибу» без Ісуса Христа, планують своє життя без міцної основи, підвалинами якого є Свята Церква.
Закликаю вас, дорогі брати і сестри, завжди перебувайте в очікуванні благодаті Святого Духа подібно, як сьогодні зібралися апостоли у храмі, перебуваючи в постійній молитві. Тож не жалійте і ви себе для молитви в земному житті, адже потім може бути пізно, бо після смерті нічого змінити не зможете. Прийшовши з храму, відпочиньте трохи, займіться сімейними клопотами, однак знайдіть час і ввечері прийти на спільну молитву. Бо ніхто не знає, скільки Господь вділив йому часу. Сьогодні дзвін тужить за кимось, а не за мною, але про чию смерть сповістить він завтра? Роздумуйте так, не боячись, що накличете швидку смерть, а готуйтеся до неї, аналізуючи щодня: як я прожив роки свого життя і день сьогоднішній, з чим постану перед Богом? І не богохульствуйте, говорячи, що в храмі задовго правиться, що для чого так багато молитися і коли працювати, коли щодня свято, бо Святе Писання застерігає, що «уста, які говорять лукаве, які беззаконствують, будуть скоро закриті». Хай не закриються ваші уста в гріху, а коли виповниться час, з молитвою, як до цього закликає свята Мати-Церква. Молімось як апостоли, молімось і ще раз молімось, щоб Дух Святий був з нами, бо в останній книзі Євангелії читаємо, що вознесені на небо, тобто взяті до Бога, наприкінці світу будуть тільки ті, що запечатані Духом Святим. А хіба можуть надіятися на це люди, котрі живуть в гріхах, зневажають богослужіння, нехтують молитовним спілкуванням з Господом? Звичайно, що ні! Участь їх в озері вогнянім, де буде плач і скрегіт зубів. Саме тому особливо у ці дні кожен християнин повинен молитися і чекати, молитися і благати, щоб Дух Святий завітав та оселився в його серці. Амінь.
Неділя святих отців І Вселенського Собору
«Життя вічне – це те, щоби знати Тебе, Єдиного істинного Бога і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа» (Ін. 17:3).В Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Слава Ісусу Христу!
В останній молитві до Бога-Отця наш Божественний Спаситель молився за Своїх апостолів, учнів і послідовників, щоб вони були тверді у вірі, не похитнулися у справі, заради якої Він воплотився в людське тіло і прийшов у цей світ. Його молитва була спрямована до Бога-Отця в тому намірі, щоб світ прийняв науку через апостолів, які незабаром отримають Святого Духа і з проповіддю Євангелія обійдуть різні країни світу.
У сьогоднішньому Апостольському читанні ми чули також застереження, що незабаром прийдуть глузії, тобто ті, хто викривлятиме та зневажатиме науку Христа заради того, щоб вивищити себе. І справді, після поширення християнства багато проповідників почали неправильно трактувати вчення нашого Господа, перекручувати почуте, бо написаного Євангелія ще не було. Істинне Христове вчення захищали святі отці Церкви на Вселенських соборах.
Сьогодні ми вшановуємо отців I Вселенського собору 325 року після Різдва Христового. Серед його 318 святих отців було багато зі слідами ран на тілі, наслідки страждань за Ім’я Христове. Переслідування християн заборонив імператор Констянтин лише 313 року після Різдва Христового, а до того потоками лилася кров тих, хто прийняв істинного Бога. Перший Вселенський собор в Нікеї скликали для того, щоб обговорити, як зберегти вчення Ісуса Христа в істинній формі, і що вважати єрессю. Також отці дискутували про трактування Христового вчення олександрійським пресвітером Арієм. Серед учасників собору були відомі отці Церкви Христової святителі Миколай, архієпископ Мир Лікійський, Афанасій Великий, Яків Низибійський, Спиридон Тримифунтський. Цей собор прийняв першу частину Символу віри, а другу частину прийняли на Царгородському соборі. Тому Символ віри, котрий ми визнаємо під час Божественної Літургії, ще називають Нікейсько-Царгородським. У ньому отці визначили, в Кого і в що вірять християни. Арій у своїх проповідях доводив, що Син Божий не може бути рівним Богу-Отцю та Святому Духові, що спричинило неспокій серед християн, тож на Першому соборі визнали таке вчення неправильним і утвердили Символ віри, де чітко сказано: «Вірую в Єдиного Бога Отця Вседержителя, Творця неба і землі…і в Ісуса Христа, Сина Божого, що від віків народжений від Отця… і в Духа Святого, що від Отця походить». У такий спосіб ми сповідуємо Пресвяту Тройцю і рівність Кожної з Осіб у справі спасіння людства.
Господь сказав: «Побудую Я Церкву Свою і сили адові не переможуть її» (Мф. 16:18), передбачивши, що диявольські сили зла намагатимуться похитнути Її основу, перекрутити Христове вчення, щоб завалити будівлю, яку зводить Ісус Христос. Він устами апостолів попереджав, що у світі є глузії, ті, хто не визнає Христа-Спасителя, а святий апостол Павло писав до пресвітерів Ефеської Церкви: «Дуже мені шкода вас, бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть» (Дії 20:29).
Навіть в сьогоднішні часи, після стількох століть існування Церкви Христової, світ, що загордився, пропонує нам різні полегшення, реформування вчення Христового, скорочення та зміну Божественної Літургії й інших духовних практик, але ми повинні протистояти цьому, бо знаємо, що Ісус Христос вчора, сьогодні і навіки Той Самий. Його вчення є незмінним, Його жертва заради нашого спасіння, тож ми повинні берегти твердість віри у Христа, не дозволяти похитнути нас тим, хто пропонує «кращу» віру. Саме сьогоднішня неділя закликає нас до твердості віри, виконання всього, чого навчав людей Спаситель. Адже лише ті, хто пізнав істинного Бога, осягнуть вічне життя. Бо в часи сьогодення люди знають дуже багато, щодня поповнюють свої знання із засобів масової інформації, але чи можна сказати, що вони знають науку про спасіння своєї душі чи живуть згідно з тим, що Своїми устами, життям та смертю проповідував Ісус Христос? Не завжди і не кожен християнин. Тож Свята Церква ще раз закликає вірних не лише читати Святе Письмо, а й жити згідно з його наукою. Апостол Яків писав: «Будьте виконавцями слова, а не слухачами самими» (Як. 1:22). Сучасний зматеріалізований світ потребує, щоб хтось, дотримуючись законів Божих, змінював його на краще. Це допоможе людству подолати всі кризи, передусім духовну, а потім економічну і політичну, й дозволить людству ступити на дорогу спасіння.
Господь говорить про одну дорогу до спасіння: «Я – дорога, правда і життя» (Ін. 14:6). Християни повинні твердо дотримуватися цієї дороги, щоб досягти спасіння і своїм прикладом переконувати інших. На цій дорозі ніколи не гасне світло Господа нашого, Який воскрес і вознісся на Небо, щоб приготувати там місце, щоб і ми насолоджувалися вічним блаженством та прославляли Бога правдивого Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і на віки віків. Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар