 |
| Доповідь виголошена з нагоди 1020-ліття хрещення Київської Русі. (будинок "Просвіти", м. Івано-Франківськ, 10 серпня 2008 р.Б.) |
Основою писемної мови Київської Русі була жива давньослов'янська мова східних слов'ян. Вона почала формуватися у VI — X ст. з праслов'янської мови. Із введенням християнства на наші землі приходить і церковнослов'янська мова, яку ще називають старослов'янською.
Із становленням давньоруської літературної мови утверджувалася і література Київської Русі, котра розвивалася на основі усно-поетичної народної творчості.
Оскільки Київська Русь прийняла християнство за греко-візантійським зразком, то й перші церковні книги були візантійського походження. Пере¬писувалася і перекладалася, насамперед, біблійна література:
вибрані тексти зі Старого Завіту — паремійник;
збірник псалмів царя Давида — Псалтир та Євангеліє;
Діяння апостолів та послання апостольські — Апостол;
тлумачення біблійних текстів — палеї та ін.
Біблійні книги або Святе Письмо були обов'язковою церковною літературою.
При храмах Київської Русі створювали бібліотеки. Перша бібліотека була заснована за часів Ярослава Мудрого у Софіївському соборі (1037 р.), згодом виникла бібліотека в Києво-Печерському монастирі. Книжне знання розцінювалося у ті часи як головна ознака гідності людини.
Прийняття християнства в його східному, православному варіанті сприяло поширенню гра¬мотності, адже богослужіння у православних храмах прово¬дилися рідною мовою.
Шкільна освіта за часів князю¬вання Воло¬димира Велико¬го та Ярослава Мудрого стала загальнодержавною і церковною політикою.
Того часу у Київській державі сформувалися три типи шкіл:
1. навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя — так звана палацова школа підвищеного типу;
2. приватна школа домашнього навчання;
3. навчальний заклад, який готував священиків — школа «книжного вчення».
У давньоруських школах обов'язковим було навчання основам письма, читання і рахунку. А оскільки книги, завезені до Київської Русі, були написані грецькою і латинською мовами, то у школах важливого значення надавали вивченню цих мов. Крім того, навчали музики й співу. Писали на дерев'яних дощечках, вкритих воском, роговою або металевою паличкою, що називалася стилем.
Порівняно незначну кількість книг на церковно¬слов'янській мові привозили із Моравії та Болгарії, які перекладали святі Кирило та Мефодій. Найуживанішим був Псалтир, який використовували як підручник для навчання письма.
Були поширеними на Русі і твори релігійного змісту
— апокрифи, що уточнювали та доповнювали Святе исьмо. На зорі християнства апокрифи призначалися для людей обраних, освічених, знайомих з таємницями релігії. Всю літературу того часу можна поділити на три групи:
а) старозавітню;
б) новозавітню;
в) есхатологічну — про загробне життя, кінець світу, рай і пекло та ін.
Найважливішим апокрифом з часів Київської Русі стало «Хождєніє Богородиці по муках». Пізніше почали перекладати, та доносити до вірних житія святих — найвідомішими були житіє Антонія Великого, Федора Студита, Іоана Золотоустого, Георгія Побідоносця. Найбільшою популярністю на києворуських землях, а пізніше в Україні, користувалися житіє святого Миколая Чудотворця та преподобного Олексія, чоловіка Божого.
З Візантії прийшли до нас патристика або ораторсько-учительська література «отців Церкви»
- богословів і проповідників християнства. Це були твори Іоана Золотоустого, Григорія Богослова, Василія Великого, Єфрема Сиріна та ін. Твори патристики сприяли зміцненню основ християнської моралі та феодальної ідеології. Вони популяризували основні принципи християнської догматики, тлумачили біблійні тексти, прославляли біблійних героїв і діячів Церкви. Великою популярністю користувався на Русі збірник Іоана Золотоустого з проповідями іповчаннями видатного візантійського богослова. Його твори приваблювали не лише релігійно-моралізаторським змістом, а й висвітленням певних соціальних проблем і негативів тогочасної візантійської держави.
Серед перекладів вирізнялися полемічні твори Василія Кесарійського, Афанасія Олександрійського, проповіді Єфрема Сиріна. Із слов'янських пропо¬відників популярними були повчання Климента Охрідського — учня свв. Кирила і Мефодія.
З київського періоду починається власна наукова література. У давніх літописах з'являються спроби висвітлення розвитку української історії. До цього часу належить випуск першої збірки законів князя Ярослава і його наступників «Київська правда».
Особливою просвітницькою і культурною атмосферою вирізнявся двір Ярослава Мудрого. Просвітницька діяльність князя та його родини залишила політичний слід в історії вітчизняної культури. Київська Русь не поступалася в освіченості тогочасним країнам Європи. При дворі київського князя виховувалися й здобували освіту діти багатьох королів європейських держав. Своєю освіченістю славився син Ярослава Всеволод, який знав п'ять іноземних мов та був обізнаний у багатьох галузях знань. Саме Всеволод Ярославович став засновником
Видубицького монастиря. Інший син Ярослава — Святослав став фундатором Успенського Собору Києво-Печерського монастиря і засновником «Ізборників» 1073 та 1076 рр.
Відомою постаттю в Європі стала Анна Яросла¬вівна — дружина французького короля Генріха. Донька Всеволода Ярославовича Ганна відкрила 1086 року при Андріївському монастирі школу для дівчаток, де навчали письму, музиці, співу та рукоділлю.
АРХІТЕКТУРАТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВОРазом з християнством були прийняті в Київській Русі мистецтво та архітектурне храмобудування, характерне для Візантії. Перші кам'яні храми на Русі вражають своєю грандіозністю та розмахом архітектурного задуму. За часів князювання Володимира 989 року було закладено церкву Благовіщення Пресвятої Богородиці - Десятинну церкву, першу на Русі кам'яну храмову споруду. Десятинна церква зводилася як втілення сили й міцності молодої релігії та держави. Вона, згідно з літописом, мала багато куполів, її інтер'єр був прикрашений мармуром, стіни — мозаїкою і фресковим розписом, підлога - мозаїкою з кольорового мармуру надзвичайної краси.
За часів Ярослава Мудрого на початку XI ст. Київська Русь досягла зеніту свого розквіту й могутності: вона вийшла на світову арену як одна з наймогутніших держав, з якою рахувалися країни Сходу та Заходу, з'явилися свої видатні культурні й політичні діячі, а Київ став одним з найбільших і найкрасивіших міст.
За князя Ярослава територія Києва збільшилася вдесятеро, будівництво набуло величезних масштабів. Навколо міста зводилися укріплення. Аналіз архітектурно-планувальної структури верхнього міста, розміщення найважливіших споруд на його території вражають нас не лише своїм колосальним розмахом і задумом, а й своєю доцільністю та красою.
Приблизно на перехресті доріг, що вели до чотирьох міських воріт було обрано місце для спорудження Софіївського собору. Саме цей собор, який зводив упродовж 1037-1067 рр. князь Ярослав на найвищому місці, став центром столиці. Через які б ворота до Києва не входив мандрівник, насам¬перед йому було видно багатокупольну споруду Софіївського собору. Ідейно-художньому задуму цього собору підпорядковані його мозаїки і фрески. Християнська Церква надавала великого значення образотворчому мистецтву, розглядаючи його як «біблію неписьменних», тому розписи храмів розкривали сутність християнського вчення й моралі.
Культура доби Київської Русі стала не лише продовженням культурного розвитку попередніх часів, а й виявом якісних зрушень у житті східних слов'ян. Поширення християнства забезпечило розвиток писемності, сприяло створенню визначних літературних пам'яток і мистецьких цінностей.
Стосовно духовного та морального життя слід зазначити, що в історії становлення Київської держави після прийняття християнства були як стрімкі злети, так і падіння.
Через ворожнечу, що тривала між князівствами, самі князі служили спокусою для народу Божого. Люди ще притри¬мувалися язичництва, адже важко і страшно було розлучатися з традиціями та обрядами своїх предків. За відступництво від віри християнської Господь часто допускав біди і скорботи на народ руський. Наприклад, коли в Новгороді князював Гліб, з'явився волхв, який творив псевдочудеса, називав себе богом і народ вірив йому. За це Господь допустив різні кари: замість дощу падав град, наступного року наслав неурожай через посуху, в одного подружжя наро¬дилася дитина із соромними частинами тіла на обличчі. Тоді духовний старець сказав, що Господь допустив ці кари на народ за відступництво. І була велика смута в місті, всі повірили волхву-чародію і хотіли заподіяти смерть єпископові. Він же взяв хрест в руки, став перед народом у повному облаченні і сказав: «Хто хоче вірити волхву, хай стане на його бік, а хто вірить в Бога Єдиного, - хай іде до хреста і стане на мій бік». І розділилися люди: князь Гліб і його дружина стали біля єпископа, а всі люди стали на бік чародія. Тоді князь Гліб підійшов до волхва-чародія і запитав: «Чи знаєш ти, що станеться завтра і що буде сьогодні до вечора?» Той відповів: «Знаю все». І знову мовив Гліб: «А чи знаєш ти, що буде з тобою сьогодні?» «Чудеса великі сотворю» - відповів волхв. Тоді Гліб витягнув меч і відсік чародієві голову, і впав він мертвий, і всі люди розійшлися. Так чародій загинув тілом, а душею був відданий дияволові. Після цього народ, каючись, навернувся до християнства.
Значний вплив на моральне життя народу держави Київської мали монастирі та, зокрема, старці, подвижники, які жили при монастирях і які своїми молитвами й прикладом життя свого навертали до віри та утверджували народ Божий у вірі православній. Амінь.
Священик Миколай ГЕЛЕТЮК
Немає коментарів:
Дописати коментар