Неділя блудного сина.

Дорогі у Христі брати і сестри, наближається Великий піст, час для спасіння наших душ. Сьогодні, в неділю блудного сина, притчу про якого знає кожен християнин, бо вже неодноразово чув її у храмі та читав у Святому Писанні, ми вкотре згадуємо її тому, що вона розповідає про надзвичайно велику любов і милосердя люблячого Отця Небесного.

У Палестині є звичай, що батько залишає жити біля себе старшого сина, а всім іншим дітям, скільки б їх не було, дає частку від майна і вони живуть самостійно. Тому те, що молодший син у цій притчі захотів отримати свою частку завчасно, не суперечило традиціям єврейського народу. Грішним було не те, що юнак покинув батьківський дім, отримавши багатство, а те, як він ним розпорядився – розтративши на блудниць і розпусту. Ще більшим гріхом була втрата зв'язків з батьком, тому й називають його блудним сином.

Дорогі у Христі, в неділю блудного сина поговоримо про гріх, який сьогодні запанував в усьому світі – гріх розпусти, перелюбу, блуду. Як би ми його не називали –тілесна розпуста, яка так сильно увійшла в життя людей, сприймається в часи сьогодення як норма. Гріх тілесної нечистоти є протилежністю цноти, і в цей гріх може впасти людина в будь-якому віці – від підліткового до глибокої старості.

У сьогоднішньому апостольському читанні сказано, що ми є членами тіла Христового. Зокрема апостол Павло говорить, що кожна людина є членом Тіла Христового, яким є Церква. Ці слова завжди виголошують під час звершення таїнства Шлюбу. Тому не можна оскверняти жоден член Тіла Христового, бо як тільки-но людина впадає в гріх тілесної розпусти, вона втрачає таємний зв'язок із Христом.

Особливо це стосується подружнього життя. В таїнстві Шлюбу двоє людей стають однією плоттю. Вони є єдиним цілим, поєднаним з Христом, до того моменту, допоки один із них не впаде у перелюб. Навіть якщо цей гріх здійснено раз і настільки таємно, що ніхто не знає, подружжя вже не є цілісним. Інколи у сім'ї зовні все добре, немає причин до невдоволення, та один із членів скаржиться: «Знаєте, в нас подружнє життя не налагоджується, все добре, а я відчуваю, що щось не так». Таке відчуття турбує серце чистої і невинної людини. Цей тривожний стан можна порівняти із дзеркалом: якщо воно розбите, то як не складай, ніхто не буде задоволеним, дивлячись в нього. Тому слід добре подумати, коли в нинішні економічно нестабільні часи хтось з подружжя вирішує їхати на заробітки, покинути сім'ю, розлучитися з людиною, з якою хотів бути разом аж до смерті, і пам’ятати, що сім'я справжня лише до того часу, поки не розіб’ється дзеркало. Після перелюбу тільки через глибоке каяття та епітимію-покуту можна виправити свій гріх.

Тож, дорогі у Христі, блаженна людина, яка береже себе в чистоті та непорочності до таїнства Шлюбу і в таїнстві Шлюбу. Тільки те подружжя, яке проводить життя у стриманості, уникає всякого роду розпусту, є благословенним Богом та щасливим. Чистота тілесна до одруження є цнотою, незайманістю, повним утриманням від інтимних стосунків. Чистота подружнього життя – у стриманості та в тілесній поміркованості - вкрай необхідна для гармонії подружнього життя. Чистота вдів у тому, що жінка після смерті чоловіка аж до своєї смерті оберігає тіло своє від розпусти. Кожен християнин повинен знати, що тільки-но він осквернюється гріхом тілесної розпусти, то вже не може увійти у Царство Боже, бо туди немає доступу нечистоті.

Гріх блудного сина - у тілесній розпусті. Він, розтративши те, що дав батько, заробивши тяжкою працею, на життя блудне, втратив і благодать та милість Божу. До речі, цей образ уособлює християнську родину: батька і матір, старшого і молодшого сина, батьків і дітей.

Якщо говорити про батьків і дітей, то у Святому Писанні є багато місць, де сказано, що «плід утроби – нагорода від Господа» (Пс. 126:3), що благословенним є те подружжя, яке народжує дітей, що діти – це дар Божий. Але багато наших співвітчизників думають інакше, бо не завжди діти приносять радість своїм батькам. Модними стали цілком протилежні афоризми. Наприклад, французький письменник Оноре де Бальзак писав: «Мій друже, раджу тобі не мати дітей, бо ти приводиш їх на світ, а вони зведуть тебе зі світу; ти даруєш їм життя, а вони завдадуть тобі смертельного удару».

Багато матерів скаржаться: «Та воліла я його вбити у своєму животі, ніж він має завдавати мені стільки бід, нещасть, я через нього проливаю стільки сліз!» Подивившись на життя таких батьків, можна, звісно, погодитися з їхніми наріканнями, на кшталт «краще б така людина не народилася на світ Божий». Але це думка світська, не сумісна з вченням Церкви.

Почастішали також випадки, коли народжені діти не потрібні своїм батькам і ми дивуємось: «Як безсердечно батьки відмовились від своєї дитини після її народження, залишивши напризволяще, тож її виховуватиме держава». Колись один адвокат признався мені, що у своїй практиці був найбільше вражений під час одного процесу, коли подружжя, розлучившись, не могло поділити дитину, батько наполягав, щоб вона залишилася з ним, а мати – з нею. Тепер, на жаль, часто буває навпаки, подружжя розлучається, і дитина стає їм непотрібною - кожен планує розпочати своє особисте життя без неї. І ми знову дивуємося безсердечності батьків. А скільки випадків, коли дорослі діти відмовляються від стареньких батьків та здають їх в державні заклади для догляду. Навіть у нас в Україні збільшується кількість людей старшого віку, які, маючи дітей, живуть в будинках перестарілих, пансіонатах для соціально-незахищених та інших державних закладах. Дивно, що таких батьків доглядає держава в той час, коли їхні діти доглядають хворих, немічних, але чужих людей за кордоном за гроші, відрікаючись доглядати своїх батьків. Ось те, що може бути найганебнішим у світі.

Приклад із життя. Один китайський мудрець запитував у людей, що вони вважають у земному житті найбільшим щастям. Одні називали багатство, інші – славу і могутність, дехто наполягав на тому, що щастям є здоров'я, а ще інші – міцна сім'я. Мудрець вислухав усіх і виснував: «Ніхто не дав правильної відповіді. Найбільше щастя, коли батьки споглядають на дітей, які йдуть дорогою, яку вони визначили для них».

Дорогі у Христі, такий самий зв'язок, як між батьками й дітьми, є між нашим Творцем, Богом-Отцем, Який нас створив і дарував нам життя, і нами, Його дітьми.

Часто можна чути, що діти просять маму: «Можна, ми підемо погуляємо ще трошки?», а мама відповідає: «Можна, але недалеко, далеко від дому не відходьте». Діти перепитують: «А як задалеко ми можемо відійти?» «Так, аби бачити свій дім».

Так само і Отець наш Небесний, відпускаючи нас у цей світ, наказує: «Діти, йдіть, але далеко не заходьте, щоб бачили свій дім, постійно бачили Мене, свого Творця, а Я щоб бачив вас».

Дорогі у Христі, під словом «далеко» слід розуміти гріховні шляхи, з яких не видно Бога. Тож на блуд зважуються сьогодні не лише юнаки і дівчата, одружені чоловіки і жінки, а всі ті, хто живе поза Богом, хто Його не бачить. Скільки людей відійшли так далеко, що вже не бачать дому, в якому ми сьогодні зібралися, щоб прославити люблячого Отця, не бачать ані батька, ані матері своїх, і тому не здатні повернутися до своєї Небесної Матері – Церкви Христової.

З сьогоднішнього Євангельського читання ми дізнались, що й старший син не був схожим на батька. Його серце було егоїстичним, він, хоч і тяжко працював, очікував, коли заволодіє спадщиною. А батько любив, як старшого, так і молодшого сина. Він не раз вдивлявся на дорогу, якою пішов блудний син, не раз його серце було сповнене жалю і співчуття. І хоч батько здогадувався, що син тяжко грішить, все ж не перестав його любити.

Дорогі у Христі, у земному житті ми повинні вчитися любити, прощати, бути милосердними. Цього нас навчає сьогоднішнє Євангельське читання. Тому хай кожен, аналізуючи про дороги свого земного життя та свій відхід від люблячого Отця – свої гріхи, розпусту і т. ін., прийде в обійми Господа й скаже: «Отче, я недостойний (на) зватися Твоєю дитиною, але прийми мене, як одного з наймитів Своїх, дозволь мені бути при Тобі».

Повернення блудного сина – це заклик до нашого повернення до Отця Небесного з гріховних доріг. Бо навіть, якщо ми сьогодні на доброму шляху, якщо наші ноги стоять твердо, не знаємо, що буде з нами завтра, чи встоїмо перед спокусами, які підло влаштовує нам ворог роду людського. Тому, щоб вистояти, не зайти задалеко від нашого Спасителя, молімось до Нього, просім Його милосердя і не відходьмо дорогами блуду та тілесної нечистоти в країну гріха, але будьмо завжди поряд з Господом, відчуваючи Його любов і прощення, перебуваючи в цій любові, ми залишатимемось дітьми Божими. Амінь.